Все почалося у 1978 році. Багато досвідчених водіїв ще пам’ятають, як на тлі зовнішнього процвітання та зростання автомобілебудування раптово загострилася проблема з паливом марки А-93.
Його справді не вистачало: частину відправляли на експорт, а значна частка йшла на потреби держави. Зокрема, головним «пожирачем» високооктанового бензину були вантажні УРАЛи.
Потрібно було терміново перевести частину населення на машини, що працювали на А-76. Але готового рішення не існувало. І тоді в керівництва заводу АЗЛК з’явилася, як здавалося, геніальна ідея.
У чому слабкість «Жигулів» і перевага «Москвича»
Автомобілі з Тольятті технічно не могли їздити на 76-му бензині навіть після «кустарних» доопрацювань з прокладками. Єдиним виходом залишалися «Москвичі» з їх витривалими моторами М-412.
Найзручніше було зробити ставку саме на мешканців сіл. Тому вже в 1978 році з’явилася Постанова ЦК КПРС про забезпечення села особистим транспортом.
АЗЛК оперативно «взяв під козирок» і всього за кілька місяців випустив модель АЗЛК-21406 — так званий «колгоспник». Це став приклад того, як радянська техніка підлаштовувалася під реалії часу.
Конструктивні зміни
Автомобіль перебудували під 76-й бензин. Фактично на основі вже існуючої моделі М2140ДЕ з дефорсованим двигуном об’ємом 1,5 л, потужністю 68 к.с. та крутним моментом 10,6 Н*м.
На «колгоспнику» додали по три додаткові ресори в кожен пакет — загалом вийшло 9 штук. На передній міст замість м’яких пружин першої групи почали ставити жорсткіші, третьої. Це збільшило кліренс, і машина змогла брати на борт майже тонну вантажу.
Але порожній М-21406 вів себе на дорозі як справжній віз: навіть м’які сидіння не рятували ситуацію.
Колеса та гума
«Колгоспнику» встановлювали вузьку 13-дюймову гуму М177. Проблема була в тому, що покришки ще на заводі мали овальну форму. Балансувати їх було нереально, і навіть досвідчені водії скаржилися на шум та вібрації.
Влітку гума «оживала» і хоч якось чіплялася за асфальт, але взимку та в міжсезоння їздити на ній можна було фактично тільки по ґрунтових дорогах. Тому більшість власників одразу намагалися замінити заводську гуму на ширшу та м’якшу.
Перехід на А-76: радість і розчарування
Спочатку перехід на 76-й бензин сприймався позитивно. Паливо не було дефіцитним, а якщо хтось у родині працював водієм, то його можна було дістати майже безкоштовно.
Але швидко з’ясувалося головне слабке місце — тяговитість. На А-76 «Москвич 21406» їхав мляво, розгін був повільним, а підйоми брав лише на першій передачі.
У 80-х майже кожна сільська родина мала одноосний причіп. Виїзд у місто означав: сім’я + покупки + овочі з собою. У такому комплекті «Москвич» ледве рухався на другій чи третій передачі, а про четверту можна було лише мріяти.
Народна винахідливість
Селяни швидко зрозуміли, що потрібно змішувати бензин. Так з’явилися «коктейлі»: 93-й у пропорції 50 на 50 з 76-м. Взимку ж без цього взагалі не обходилися, адже 76-й бензин майже не випаровувався на морозі.
93-й або суміш дозволяли завести двигун з другого-третього разу та забезпечували кращу роботу мотора.
Справжні труднощі почалися…
На початку 80-х високоо oktановий А-93 почав зникати з продажу. Тоді винахідливі власники ставили в моторний відсік алюмінієві бідони з кількома літрами 93-го. Це було достатньо, щоб завести двигун чи виїхати на важкий підйом з вантажем.
Інколи складається враження, що власникам «колгоспних» М-21406 варто було вручати грамоти за їхню кмітливість: саме вони довели, що навіть найскромніша машина може працювати, якщо проявити фантазію.
