Робота диспетчера служби 112 рідко буває спокійною. Дзвінки надходять один за одним: аварії, пожежі, нещасні випадки. Кожне слово потрібно ловити на льоту, адже від нього залежить чиєсь життя. Помилка неприпустима. Зазвичай це виклики, від яких кров холоне у жилах. Але коли Анастасія, диспетчер із невеликого російського міста, відповіла на дзвінок від п’ятирічного хлопчика на ім’я Льова, вона найменше очікувала, що доведеться стримувати сміх.
Кожен, хто був поруч із маленькими дітьми, знає — телефон у їхніх руках перетворюється на непередбачувану зброю. За п’ять хвилин вони можуть або розбити його, або передзвонити всім зі списку контактів. Та того дня кумедна дитяча цікавість переплелася зі звичною тривогою чергової зміни. Анастасія, готова до будь-яких ситуацій — від пожежі до серцевого нападу, — зіткнулася з викликом зовсім іншого роду.
З перших секунд колеги відчули: на лінії відбувається щось незвичне. Анастасія то прикушувала губу, то ледь не сміялася, але голос її залишався серйозним і лагідним. Коли розмова закінчилася, вся зміна слухала запис, заливаючись сміхом.
У той день тато вклав Льову спати вдень і пообіцяв приготувати його улюблену страву — курячі нагетси. Хлопчик заснув із передчуттям. Але коли прокинувся — ні вечері, ні батька.
Спершу він зазирнув на кухню — порожньо. Покликав тата — тиша. Виглянув у двір — нікого. Для п’ятирічного хлопчика це був перший раз, коли він залишився сам удома. Серце похололо.
Думки закрутилися вихором. Де тато? Повернеться чи покинув назавжди? На мить Льові здалося, що це жарт. Але батько ніколи не вмів жартувати. Та й голод нагадав — нагетсів теж не було.
Він обійшов усі кімнати, заглянув у шафи й комірчини. Порожньо. На очі навернулися сльози. А що, як ніхто не прийде?
Спочатку він подумав піти до сусідів. Але двері були замкнені, ключа не було. Тоді він згадав: мама колись навчила його особливому номеру — «якщо трапиться біда або стане страшно, набирай 112». І він наважився.
Льова зняв слухавку домашнього телефону і набрав заповітні цифри. На іншому кінці відповіла Анастасія.
Чергування того дня було спокійним. Кілька дзвінків — і все. Колеги перемовлялися, розповідали історії. Але щойно на лінії з’явилася дитина, Анастасія насторожилася. Зазвичай діти телефонують із двох причин: випадково або тому, що дорослі поруч не можуть цього зробити. Треба було швидко зрозуміти ситуацію.
— Алло, служба порятунку. Що трапилося? — м’яко запитала вона.
У відповідь пролунав схвильований дитячий голос:
— Тато пішов. Я прокинувся, а його нема…
Анастасія намагалася заспокоїти хлопчика. Він говорив уривчасто, але поступово стало зрозуміло: ніякої пожежі чи аварії нема. Просто маленька дитина залишилася сама.
А потім посипалися питання:
— А можна посадити у в’язницю, якщо пообіцяв нагетси і не зробив?
— А ви вмієте арештовувати по телефону?
Анастасія прикривала мікрофон рукою, щоб не було чутно її сміх, але розмову продовжувала. Вона з’ясувала адресу, викликала наряд поліції й увесь час залишалася на лінії.
Поліцейські приїхали швидко. Льова, на щастя, знав свою адресу. Він балакуче тримався з Анастасією до самого приїзду. Між жартами хлопчик розповідав про сім’ю: про «смішні» прізвиська для тата, про те, як сам собі обіцяє походи в парк атракціонів, коли батько не виконує своїх слів.
Анастасія насторожилася. У цих дитячих вигадках звучала не тільки грайливість, а й біль.
Поки поліція оглядала будинок, Анастасія, використавши ім’я батька, знайшла його сторінку у соцмережах. Стрічка була повна гнівних постів про розлучення з дружиною. Сварки, образи — все відкрито. У тому числі й неприємні натяки на сина.
Виявилося, що хлопчик став невільним свідком чужих сімейних воєн.
Оскільки батьки не з’являлися, Льову відвезли у відділення. Анастасія наполягла, щоб її відпустили з роботи — вона хотіла переконатися, що дитина не залишиться наодинці серед чужих людей.
У відділенні Льова сидів поряд із жінкою з опіки і жваво щось розповідав. Побачивши Анастасію, підбіг і запитав:
— Це ви зі мною по телефону говорили!
Він світився від радості. А вона зрозуміла — хлопчик наляканий і шукає опори.
Працівниця опіки сказала: Льова майже нічого не розповідає про дім, лише вигадує історії. Але в тих історіях батько завжди десь далеко, а поряд із ним — тільки уявні розмови.
— Він ніби звик бути сам, — тихо сказала жінка.
Нарешті приїхала мама. Дізнавшись, що син опинився у поліції, вона заплакала. Зізналася, що після розлучення дала Льові право вибору, з ким жити. Він обрав батька. Але тепер стало ясно: це була помилка.
— Він ніколи не був йому по-справжньому потрібен, — сказала жінка.
Льова, почувши її голос, ожив і кинувся в обійми.
За кілька днів запис дзвінка розійшовся місцевими новинами. Батько, розлючений, дзвонив у поліцію, вимагав дізнатися, хто «злив» розмову. Але нічого добитися не зміг.
А Льова залишився з мамою. Більше він не прокидався у порожньому домі й не шукав порятунку у телефоні.
Те, що почалося як кумедний дзвінок п’ятирічного хлопчика, стало початком нового життя. Життя, де поруч нарешті з’явився дорослий, готовий бути з ним.
А ви як вважаєте: правильно зробила мама, коли дала Льові самому обрати, з ким із батьків жити? Поділіться своїми думками та історіями в коментарях!
