— Валь, увечері щось приготуй на стіл. Ми з Мишком після роботи зайдемо. Сьогодні футбол по телевізору, — зателефонував Захар дружині прямо з роботи.
Валя, прикривши мікрофон у телефоні рукою, попрощалася з клієнтами.
— І коли я все це маю встигнути? — обурено сказала вона, зачинивши за спортсменами двері фітнес-клубу, де працювала адміністратором. — Я ж приходжу додому пізніше за тебе!
— Ну що ти, Валюш! Ти ж у мене найкраща господиня у світі! — підлещувався Захар. — Ти ж як фея: один змах черпаком — і стіл накритий!
— Вмієш ти переконувати, — розсміялася Валя. — Ладно, буде тобі, щось придумаю.
Після роботи вона забігла до супермаркету, швидко накидала в кошик продуктів і поспішила додому. Ось-ось мав приїхати Захар з другом. Удома Валя швидко переодяглася, розібрала пакети й заходилася готувати. Нарізала ковбасу, сир, зварила яйця, почистила картоплю. Відкрила банку шпротів і приготувала кілька видів бутербродів.
Поки картопля смажилася на пательні, в квартиру увірвалися веселі чоловіки, гучно обговорюючи майбутній матч.
— Валюнько, ми вже тут! — прокричав із передпокою Захар.
Валя визирнула з кухні:
— Молодці, раз прийшли. Привіт, Мишо. Йдіть поки в кімнату. Я зараз усе принесу.
— А пінного ти взяла? — задоволено поцікавився Захар, радіючи поступливості дружини.
— Совість у тебе є, Захаре? — Валя здивовано виглянула з-за дверей. — Я і так, як віслюк, тягнула цей важезний пакет із продуктами!
— Ладно, ладно, заспокойся! — примирливо відповів Захар. — Ми передбачили такий варіант і самі подбали про це.
Вони з Михайлом дістали з кишень пляшки та продемонстрували Валі. Вона лише похитала головою.
Чоловіки вмостилися на дивані перед телевізором, посунувши ближче журнальний столик.
— Валю, ми готові! — гукнув Захар.
Валя виклала на тацю тарілки із закусками й занесла їх до кімнати.
— Спочатку перекусіть, а поки картопля підсмажиться, нормально поїсте, — поставила вона тарілки зі стравами на стіл.
— Ого! — вигукнули чоловіки, потираючи руки, — ось це сервіс!
Увесь вечір Валя лише й встигала, що додавати закуски, різати, смажити. А з кімнати долинали вигуки:
— Мимо! Та ноги відірвати такому гравцеві!
— Давай, давай! Ще трішки! Го-о-ол!
— Валю-ю-ю!
І Валя несла, прибирала, підкладала.
Після завершення матчу два вболівальники ще трохи посиділи, обговорюючи «кривоногих» і «косооких» гравців, поки Михайло не почав збиратися додому.
— Валентино, ви чудова господиня! Страви були неймовірні! Так смачно давно не їв! Дякую! — розчулено поклонився гість.
— Завжди будь ласка, — Валя ледь стримувала втому, чекаючи, коли гість нарешті піде. Ноги гуділи, хотілося впасти й заснути, — заходьте, якщо що.
Якби ж вона знала, наскільки необачним було це останнє запрошення.
— Захаре, ну помий хоч посуд. У мене ноги вже не тримають, — Валя зазирнула до спальні. Чоловік солодко хропів, не звертаючи уваги на її слова.
— Та Захар, блін! — сердито тупнула ногою Валя, але після «хліба та видовищ» сон її чоловіка був міцним і безтурботним.
Валя не любила залишати посуд немитим, тому мусила йти на кухню та братися за раковину.
— Щоб вас усіх… На поле до ваших кривоногих! А потім на кухню до плити! І ще щоб миття гори жирних сковорідок додали! — сердито бурчала вона, перемиваючи гору посуду.
Окинувши критичним поглядом чисту кухню, Валя задоволено кивнула й, повернувшись до спальні, притулившись до чоловіка, одразу ж заснула.
Наступного дня Валя вирішила після роботи зазирнути до магазинів одягу, щоб приглянути собі якусь обновку. Телефонний дзвінок Захара застав її у примірювальній, коли вона міряла плаття.
— Валь, ти де? — занепокоєно запитав чоловік, його голос помітно тремтів.
— У магазині, плаття приміряю, — відповіла вона, крутячись перед дзеркалом.
— Валь, ми з Мишком прийшли повечеряти, а тебе немає. Ти скоро? — голос Захара звучав засмучено й жалібно.
— Та йду вже, йду, — Валя ще раз оглянула себе з усіх боків, зітхнула й переодягнулася у своє, з сумом проводжаючи поглядом плаття, яке повертала на вішалку.
— Прийду наступного разу, — сказала вона дівчині-консультанту. — Не можу так, похапцем.
Дівчина розуміюче кивнула.
Валя зайшла дорогою додому до продуктового магазину, купила листкове тісто, інгредієнти для піци й поспішила до голодних чоловіків. Сьогодні в них навіть не було чим себе зайняти, тому вони просто перемикали канали телевізора, щось невдоволено бурмочучи.
— О, оце залиш! — почула Валя, заходячи в квартиру. Її вухо вловило знайому музичну заставку передачі про кохання. Вона тихенько засміялася.
— Чим би дитя не тішилося, — пробурмотіла вона собі під ніс, а настрій трохи покращився. Вона грюкнула ключами, і телевізор миттєво перемкнувся на канал «Культура». Захар із Михайлом сором’язливо втупилися в оперну співачку, яка співала на екрані.
— Вітаю, Валю! — підвівся Михайло. — Не зміг відмовити Захарові, коли той запросив мене на вечерю. Ви така гостинна!
Валя втомлено посміхнулася й пішла на кухню, де її чекала «друга зміна». Вона знову різала, терла, розкатувала й випікала. Поки піца готувалася, Валя приготувала рулети з лаваша з різними начинками, відкрила банки з консервованими огірками й помідорами, а потім занесла все це до кімнати.
— Люблю свою дружину! — хвалив Валю Захар перед другом. — Вона така гостинна! А господиня яка!
— Я вже помітив! — відповів Михайло, відправляючи до рота черговий рулетик і причмокуючи від задоволення.
Знову вечір Валі минув на кухні. Холодильник майже спорожнів, залишивши видимою задню стінку з налиплим листочком салату.
— Захаре, — зайшла вона до спальні, коли посуд був вимитий, — хоч би пляшки виніс із кімнати. Їх там уже ціла купа.
— Валю, не сьогодні! Завтра винесу, — простогнав чоловік, перевертаючись на інший бік і накриваючись ковдрою.
Валя сердито бурчала, але все ж сама зібрала пляшки в пакет і залишила біля дверей, щоб вручити його чоловікові вранці.
«Сподіваюся, завтра гостей не буде», — подумала Валя перед тим, як заснути.
Ранок почався з розмови про холодильник.
— Подивись, він майже порожній, — показала Валя Захарові.
— Справді! Треба сходити за продуктами. Ходімо разом після роботи, бо самому нудно, — запропонував чоловік.
— Захаре, совість у тебе є? — обурилася Валя. — Я два дні поспіль бігала з повними пакетами.
— Ладно, ладно, не злись! — заспокоював її чоловік. — Разом веселіше. Ну і сама вибереш, що треба, а то знову буде, як минулого разу.
Того разу Захар приніс замість картоплі батат, переплутані сливки й узагалі купу дивних продуктів. Тому Валя більше ніколи не відправляла його самого навіть із чітким списком.
Після роботи вони разом вирушили до супермаркету. Захар наповнював візок удвічі більше, ніж планувала Валя.
— Нащо стільки, як на голодний рік? — запитала вона.
— На всякий випадок, — виправдовувався Захар.
Валя лише похитала головою, але вдома їй стало трохи легше: хоча б сьогодні гостей не очікувалося. Вона спокійно маринувала курячі ніжки й готувала борщ, коли пролунав телефонний дзвінок. Захар, поговоривши, знову зазирнув на кухню з винуватим виглядом…
— Валь, тут це… Мишко зі своєю в гості йдуть, — втягнувши голову в плечі й зажмурившись, швидко промовив Захар.
Валентина, помітивши його винуватий вигляд і міцно стискаючи половник у руці, зробила крок уперед:
— Захар! Я тебе зараз вб’ю! — загрозливо сказала вона, піднявши поварешку.
Виконанню «вироку» завадив дзвінок у двері.
— Це вони! — вигукнув Захар і кинувся відчиняти.
— Привіт, Захар, — почулося з коридору голос Михайла. — Як завжди, ти — гостинний!
— Доброго вечора, Захаре, — додала його дружина, невисока жінка з круглими щічками й милою усмішкою. — Мишко сказав, що ви запросили нас на вечерю. Це так люб’язно з вашого боку!
— Так, звісно, проходьте, — відповів Захар, запрошуючи їх до квартири, намагаючись уникати погляду Валі.
Валентина вийшла до коридору й помітила, що гості прийшли з порожніми руками — жодного торта, пляшки вина чи хоча б цукерок.
— Добрий вечір, Валентино, — щиро усміхнулася дружина Михайла. — Мене звати Міла. Мишко каже, що у вас можна багато чому навчитися!
— Дуже приємно, — холодно відповіла Валя, приховуючи своє роздратування.
«Ну, зараз я вам влаштую! — думала вона, вирушаючи на кухню. — Знайшли кухарку!»
Швидко згадавши про запаси швидкорозчинної локшини, Валя приготувала її у красивій супниці. Поки локшина настоювалася, Захар заглянув до кухні.
— Ну що, скоро накривати на стіл? — радісно запитав він, побачивши супницю.
— На, віднеси це, — Валя подала йому корзину з хлібом.
Сама вона гордо винесла супницю до столу й поставила її перед гостями.
— Будь ласка, ось вам зі свининою. Смачного! — сказала вона. — Мені треба терміново відлучитися, на роботі виклик.
Після цього Валя швидко залишила квартиру, мріючи побачити їхні обличчя, коли вони відкриють супницю.
Через пів години Захар зателефонував їй:
— Можеш повертатися. Вони пішли… — промовив він приглушеним голосом.
Коли Валя повернулася, чоловік мив посуд із сумним виглядом.
— Як пройшла вечеря? — запитала вона з легкою усмішкою.
— Вони образилися… — буркнув Захар.
— Справді? І це тебе хвилює? — холодно відповіла Валя. — А мене ніхто не питав, чи не втомилася я бігати по магазинах і стояти біля плити.
Захар мовчав. Через кілька хвилин він підійшов до дружини:
— Валю, я справді хотів, щоб усі знали, яка ти класна. Пробач мене, будь ласка.
Валя зітхнула:
— Захар, мені все одно, що думають інші. Мені важливо, щоб ти це розумів.
Вона обійняла чоловіка, поцілувавши його у маківку, й тихо додала:
— Ну який ти в мене ще дитина…
