— Все! Втомилася від постійної нестачі грошей! — зітхала Кіра, повторюючи цю фразу вже третій день поспіль. Вона ніби намагалася вголос озвучити свою проблему, щоб знайти рішення. Але в голові була пустка: немає плану — немає й виходу.
Кіра працювала помічницею генерального директора на щебеневому заводі. Зарплату отримувала регулярно, сума була непогана, та при теперішніх обставинах після всіх виплат залишалися копійки, на які доводилося жити всією родиною цілий місяць. У всьому були винні борги та кредит.
Життя перетворилося на натягнуту струну з постійною загрозою над головою.
— Не заплатиш кредит — прийдуть колектори, виростуть відсотки, — думала Кіра.
А ще два місяці тому все було зовсім інакше…
Її чоловік Сашко отримав важку виробничу травму: після операції на нозі йому довелося три місяці ходити з металевими спицями та милицями, а попереду було ще майже пів року реабілітації. Він не міг працювати, п’ятка була роздроблена, кістка зламана в трьох місцях. Лікарі попереджали: є велика ймовірність, що він усе життя буде кульгати. Повне відновлення вимагало часу й зусиль.
Усі виплати по кредиту автоматично лягли на плечі Кіри. Саша працював за контрактом, тому його лікарняні були мізерними.
— Так, це урок. Це жорстко, — обговорювали вони разом.
Але факт залишався фактом: однієї Кіриної зарплати вистачало лише на оплату рахунків та продукти.
Непередбачувані обставини
Ми часто навіть не замислюємось: а що буде, якщо трапиться хвороба? Якщо раптом втратимо роботу? Особливо, коли є зобов’язання перед банком. Там, де тонко — там і рветься. Саме так сталося і з родиною Кіри.
Щоденна рутина й наростаюче напруження
Вранці вона поспішала на роботу, а ввечері бігла додому: приготувати вечерю, допомогти сину Степану з уроками, подбати про чоловіка. Втома й напруга тільки наростали. Кіра ніколи не думала, що життя може так сильно затиснути її в лещата.
І от одного вечора, коли вона знову поспіхом бігла до під’їзду, побачила на землі великий коричневий гаманець. Їй здалося, що його могла загубити сусідка Анастасія Михайлівна, яка щойно вийшла з дому. Кіра кинулася за нею, але та лише знизала плечима, мовляв, це не її.
Кіра зупинилася. Їй раптом стало легко й добре — не через гаманець, а від подиху вітру, що лагідно торкався її обличчя. Вона ніби на мить відокремилася від проблем, і все навколо здавалося спокійним. Саме тоді вона вирішила відкрити гаманець.
Всередині він виявився майже порожнім. Лежала лише маленька іконка святого Спиридона Тримифунтського та зім’ятий папірець. Кіра обережно розгорнула його й почала читати. Спочатку здивовано, а потім із сльозами на очах. У неї буквально підкошувалися ноги, ніби це послання було адресоване саме їй.
Лист
«Здрастуй, люба бабусю. Я зробила все, як ти радила. У мене були дуже тяжкі часи: борги, хвора дитина-інвалід, відчай і безсилля. Життя тиснуло так, що не залишалося сил боротися. Я плакала вечорами, почувалася самотньою й непотрібною.
Але твоя віра врятувала мене. Дякую, що познайомила мене зі святим Спиридоном Тримифунтським. Дякую, що показувала приклади його допомоги. Я, виснажена й спустошена, пішла молитися біля його мощей, просити надії для свого серця. І сталося диво: усе почало змінюватися.
Вийшовши з церкви, я зустріла однокласницю. Вона виявилася ревною шанувальницею святого Спиридона. Вона вислухала мене й сказала: «Чекай дзвінка». І дійсно, того ж вечора подзвонив її брат і запропонував добре оплачувану роботу. Я, що тонула в боргах і залишалася з хворою дитиною сама, вперше відчула надію.
Незабаром я вийшла на нове місце, отримала аванс, змогла заплатити няні та купити одяг для роботи. Моє життя почало змінюватися.
Бабусю, рідненька! Як шкода, що ти вже не прочитаєш цього листа…»
Усвідомлення
Кіра ніби прокинулася після довгого сну. Вона згадала, що й її власна бабуся рік тому теж говорила про Спиридона Тримифунтського: що він допомагає долати фінансові труднощі, знаходити роботу й навіть вирішувати житлові питання.
Прочитане так схвилювало Кіру, що власні проблеми здалися їй дрібними й тимчасовими. Їй навіть стало соромно за свій відчай. Вона вирішила обов’язково піти наступного дня до ікони святого й помолитися. Але вже зараз вона відчувала, що через цей лист святий ніби звернувся безпосередньо до неї.
Кіра пішла додому окрилена, з новими силами й відчуттям радості. Світ навколо ніби засяяв іншими барвами.
А це був лише лист…
Дякую, що були поруч!
