Наталю багато хто вважав простакуватою. Вона прожила з чоловіком шістнадцять років, виховуючи двох дітей: Тані було п’ятнадцять, а Дімі — вісім. Чоловік відверто зраджував їй, починаючи з третього дня після весілля, коли завів інтрижку з офіціанткою у ресторані. І це було лише початком: його зради стали регулярними. Подруги не раз намагалися донести до неї правду, але Наталя лише мовчки кивала та посміхалася.
Наталя працювала бухгалтером на виробництві іграшок. Зарплата була мізерною, а роботи – безліч. Іноді доводилося виходити у вихідні, а в період звітності вона практично жила на роботі, повертаючись додому лише на кілька годин сну.
Попри те, що її чоловік, Ігор, добре заробляв, Наталя, на його думку, не вміла господарювати. Незалежно від того, скільки грошей опинялося в її руках, їх завжди не вистачало навіть на їжу. У холодильнику завжди було порожньо, якщо не рахувати каструль із вчорашнім супом і макаронами з котлетами.
– Оце дурна Наталка, навіщо тільки терпить зрадника, – перешіптувалися знайомі.
На десятий день народження їхнього сина Діми Ігор повернувся додому й оголосив, що подає на розлучення. Він сказав, що знайшов нове кохання й більше не бачить сенсу у шлюбі.
– Наталю, вибач, але я хочу розлучення. Ти холодна й байдужа. Якби хоча б господиня з тебе була гарна, а то й цього немає.
– Добре, розлучення так розлучення, – відповіла вона спокійно.
Ігор був ошелешений. Він очікував криків, сліз та звинувачень, але спокій Наталі його збентежив.
– Гаразд, збирай речі. Я, мабуть, піду, щоб тобі не заважати. Коли будеш йти, ключ залишиш під килимком.
Наталя мовчки й загадково посміхнулася, дивлячись на нього. «Щось тут не чисто», – промайнуло в голові Ігоря, але він швидко відкинув ці думки, уявляючи безтурботне майбутнє без дітей і «втомливої» дружини.
Наступного ранку він повернувся разом зі своєю подругою Лізою. Порившись під килимком, комплекту ключів від Наталі він не знайшов, що трохи його роздратувало.
– Гаразд, поміняю замки, – подумав він і спробував відкрити двері своїм ключем, але нічого не вийшло. Тоді він натиснув на дзвінок.
Двері відчинилися, і на порозі стояв кремезний чоловік у домашніх капцях і халаті.
– Чого треба?
– Я, взагалі-то, тут живу, – пробурмотів Ігор, розгублено дивлячись на незнайомця.
– Та багато таких: живу, квартира моя. А ти доведи! У мене от усі документи в порядку. А що ти мені покажеш?..
Ну хто ж носить із собою на побачення документи на квартиру? Звісно, у Ігоря нічого із собою не було. Раптом він згадав про паспорт. Ну в ньому ж точно повинна бути печатка про прописку. Довго копирсався в кишенях, а потім у сумці, поки нарешті не знайшов документ.
– Ось, дивіться. Чорним по білому написано.
Здоровило у халаті навіть сам на мить засумнівався, але все ж узяв паспорт у руки. Подивився на нього, а потім полегшено зітхнув.
– Бачу, ти давно не заглядав у цю книжечку.
Ігор, відчуваючи, як по спині пробіг холодний піт, розкрив паспорт і не одразу знайшов сторінку з пропискою. Там були дві сині печатки. На одній було зазначено, що він прописаний у цій квартирі, на іншій – що виписаний. Причому два роки тому.
Що за чортівня? Не маючи більше жодних аргументів, він не став сперечатися з чоловіком. Набрав номер дружини, але у відповідь почув ввічливий голос, що абонент недоступний.
Залишалася лише прохідна на роботі, де він вирішив почекати на Наталю. Ігор стояв там кілька годин, намагаючись не пропустити нікого. У кінці робочого дня дізнався страшну новину: його дружина звільнилася рік тому.
«Так, якщо донька вчиться за кордоном, то син же точно тут», – подумав Ігор, заспокоюючи себе.
З цією надією він побіг до школи. Але й там його чекала погана звістка: трохи більше року тому його син перевівся в інше місце. Куди? Цього не сказали, зазначивши лише, що всі, хто повинен знати, вже в курсі.
Змучений, виснажений і приголомшений, Ігор дійшов до найближчої лавки, сів і схилив голову в руки. Це просто не могло бути правдою. Тиха, покірна, «амебна» Наталя змогла провернути таке? Продала квартиру за його спиною.
Суд!
Надія знову з’явилася, і Ігор вирішив, що закон і рідна країна допоможуть йому повернути втрачене майно.
За тиждень весь його запал і бажання викрити шахрайку випарувалися. Суд усе розставив на свої місця, але, як і раніше, не на користь Ігоря. Виявилося, що саме він, своїми власними руками, підписав генеральну довіреність на дружину. Це сталося два роки тому, коли він захопився Лізою. Цукерки, прогулянки, романтика – кому тоді до якихось нудних документів?
Наталя ж обрала слушний момент. Скаржилася, що потрібно зробити паспорт, взяти довідки для доньки, оформити дозвіл на виїзд за кордон. «Підпиши та підпиши», – благала вона. Щоб вона від нього відчепилася, він і підписав довіреність. Так і позбавив себе всього: майна, сім’ї, дітей. Залишився бездомним.
До речі, Ліза зникла з його життя так само швидко, як і з’явилася. Дізнавшись, що Ігор залишився ні з чим, вона не довго думала.
Остання думка, яка зігрівала серце Ігоря: «Захоче аліменти, а я їй так – фіг». Але й тут він помилився. У суд його викликали, але не для оформлення аліментів, а для оскарження батьківства. Виявилося, що обидвох дітей Наталя народила від іншого чоловіка.
