У двадцять шість років Женя вийшла заміж за Миколу, а ще через два роки у них народилася чарівна донечка.
Молода сім’я жила у квартирі, яка дісталась Жені у спадок від бабусі.
Якось навесні Нонна Борисівна, мама Миколи, вирішила зробити капітальний ремонт у своїй квартирі.
Щоб не нюхати фарбу й не жити в постійному безладі, вона попросилася пожити у сина з невісткою.
Хоча стосунки у Жені зі свекрухою були натягнуті, вона все ж погодилася прийняти жінку в свій дім.
Важливу роль у цьому рішенні зіграло те, що Микола дуже просив за маму, а ще — вроджена безконфліктність Жені, через яку Нонна Борисівна вважала її м’якотілою і безхарактерною.
Саме тому свекрусі навіть сподобалося жити з сином і його дружиною.
У чужій квартирі вона поводилася не як гість, а як повноправна господиня.
— Що це за маячня, яку ти готуєш моєму синові на сніданок? Свою дочку ти ж цим годувати не станеш, а йому сунеш, — вже з самого ранку бурчала Нонна Борисівна.
— Він сам обирає, що хоче на сніданок. Учора попросив яєчню з ковбасою й щойно зварену каву. Йому тридцять один рік, він давно не дитина, — Женя нагадала свекрусі про самостійність Миколи, апелюючи до віку.
— Якщо давати йому волю, він тільки дурниці вибирає. Ніколи ще нічого путнього сам не захотів, — різко відповіла Нонна Борисівна, не відводячи очей.
Син сидів мовчки й слухав суперечку двох жінок. Женя подивилася на чоловіка і промовчала.
Тим більше, право вирішувати, що їсти на сніданок, чоловік мав відстоювати самостійно.
Свекруха відсунула Женину їжу й зварила синові вівсянку на молоці.
Женя посміхнулася, подивилася на Миколу й з’їла його яєчню та випила каву.
Єдине, чого вона ніколи не дозволяла — втручатися у виховання доньки.
Нонна Борисівна це знала й ніколи не заходила на цю територію.
Минув місяць, і Женя нарешті вирішила дізнатись, коли ж свекруха повернеться до себе.
— Що там з ремонтом? Коли планують закінчити? — поцікавилася вона.
— Та хто їх знає, ті будівельники — не майстри, а ледарі. Я їм сказала стіну в персиковий колір фарбувати, а вони всю кімнату жовтим заляпали. Тепер усе перероблятимуть, — бурчала свекруха.
— А строки вони не називали? — не відставала Женя.
— Місяць, може два, — знизала плечима Нонна Борисівна, демонструючи, що їй ця тема нецікава.
Минуло ще два місяці, і Женя, яка вже відверто втомилася від небажаної співмешканки, знову підняла питання:
— Ну що, кінець ремонту коли? Цього року взагалі встигнуть?
— Встигнуть. Сантехніку поставлять — і все буде готово, — сухо відповіла Нонна Борисівна.
— За місяць вкладуться? Хоча мені щось підказує — ні, — з ледь помітною посмішкою кинула Женя.
Вона вже давно зрозуміла, що свекруха просто насолоджується життям у квартирі сина, прикриваючись ремонтом.
Жінка майже нічого не робила вдома, іноді няньчила онуку й за настроєм щось готувала.
До того ж непогано економила: продукти купувалися за рахунок Миколи й Жені.
— Та ти ще не знаєш, як тобі зі мною пощастило! Я ж золото, якщо порівнювати з моєю свекрухою! Бабуся Коли, Еліна Йосипівна, мене просто зводила. Щодня чіплялася до дрібниць. А я тебе, заміть, не чіпаю! — спробувала захистити себе Нонна Борисівна.
— Та майже не чіпаєте. Хіба що мій сніданок висміюєте та знущаєтесь при кожній нагоді, — нагадала їй Женя.
— Ой, не вигадуй! Просто пожартувала трохи, така ти вразлива… Ви ж їсте якусь гидоту — хтось же має вам мізки вправити, — виправдовувалася свекруха, прямуючи до своєї кімнати.
Але саме тоді Нонна Борисівна, сама того не підозрюючи, підкинула Жені ідею — запросити до себе свекруху… її ж свекрухи.
Нехай бабуся Коли нагадає своїй доньці, що таке постійний дискомфорт у власному домі.
Того ж вечора Женя зателефонувала Еліні Йосипівні й запросила її в гості.
Пра-бабуся давно хотіла побачити доньку Миколи й з радістю погодилася.
Наступного ранку все було, як завжди: Микола ковирявся ложкою у вівсянці, яку знову зварила мама, й пішов на роботу.
Свекруха, як зазвичай, читала нотації Жені про те, як правильно доглядати за чоловіком.
Женя вже давно не звертала уваги на повчання. І тут задзвонив домофон.
Женя побігла до коридору, підняла слухавку й натиснула кнопку — впустила когось у під’їзд.
— Хто це до тебе зранку приперся? Ти пам’ятай — ти заміжня жінка! Я кого попало в домі не потерплю! — суворо попередила свекруха.
— Не хвилюйтесь, це родичка, — з лукавою посмішкою відповіла Женя, передчуваючи несподівану зустріч свекрухи зі своєю матір’ю.
За кілька хвилин вхідні двері відчинились, і на порозі з’явилася Еліна Йосипівна.
— Добридень! Як же добре, що ви до нас приїхали. Коля буде у захваті — ввечері прийде з роботи й побачить улюблену бабусю, — проспівала Женя медовим голосом.
— Привіт, люба! О, Нонко, ти теж тут?! Іду повз сміттєві баки — одразу про тебе згадала. Якби не мій син, ти б саме там зараз і порпалась, — розсміялася літня жінка.
Нонну Борисівну аж пересмикнуло від такого «теплого» вітання, її гарний настрій випарувався вмить.
— Доброго дня. А ви тут із якого дива? — з єхидством у голосі поцікавилась вона.
— Це я запросила Еліну Йосипівну до нас у гості. Вона ж досі не бачила свою правнучку, — швидко втрутилась у розмову Женя.
— У гості, кажеш… — пробурмотіла з розчаруванням свекруха.
— А я дивлюсь, ти не дуже-то й рада? Я ж думала, скучила вже за мною, — продовжила насміхатися бабуся Еліна.
Свекруха лише знизила голову й мовчки зникла на кухні, уникаючи відповіді.
— Проходьте, я зараз вам правнучку покажу, — заусміхалась Женя, метушачись навколо гості.
— Та куди там… Ось, тримай пиріжків — з чаєм засмакуємо. Бо, підозрюю, Нонка вас вже своєю кулінарією замучила, — відповіла бабуся, риючись у сумці.
Протягом усього дня Еліна Йосипівна то жартувала, то колко висміювала Нонну Борисівну, доки та зрештою не витримала й не взялася дзвонити комусь по телефону.
— Маю приємну новину: ремонт у квартирі завершено, всі роботи виконані. Можу нарешті повертатися додому, — несподівано оголосила вона Жені.
При цьому свою колючу родичку свекруха демонстративно ігнорувала.
— Зараз замовлю таксі, вже кортить глянути, як там квартира виглядає, — знайшовши зручний привід, заходилася збирати речі Нонна Борисівна.
Щойно вона поїхала, Женя з полегшенням видихнула. Коля здивувався — він уже звик до присутності матері й не очікував її раптового від’їзду.
А от Еліна Йосипівна не стала затримуватися й наступного ж дня поїхала додому. Вона прекрасно розуміла справжню причину, з якої Женя покликала її в гості.
