Марина прокинулася в половині сьомого ранку, хоча будильник був поставлений на восьму. Сон, наче рукою зняло — сьогодні день народження Андрія, і до вечора повинні приїхати його однокурсники з дружинами. Чотири сім’ї, вісім людей. Вона мисленно пробіглася по списку справ: прибрати квартиру, сходити за продуктами, приготувати салати, запекти м’ясо, спекти торт…
— Андрюш, — тихо покликала вона чоловіка, але той тільки глибше зарився обличчям у подушку.
Марина обережно встала з ліжка, накинула халат і пішла на кухню. За вікном моросив жовтневий дощ, і квартира здавалася особливо затишною в передсвітлій тиші. Вона поставила чайник і почала складати докладний план дня. Список вийшов вражаючим.
О восьмій ранку Андрій, нарешті, з’явився на кухні, розпатланий і незадоволений.
— Кава є? — буркнув він, сідаючи за стіл.
— Зараз зроблю. Андрюш, може, підеш з роботи раніше, допоможеш мені сьогодні? Справа багато, а гості о сьомій.
— Та ладно тобі, Мариш. Що там особливого? Салат нарізати, м’ясо в духовку сунути. Ти ж господиня досвідчена.
Марина промовчала, наливаючи йому каву. Досвідчена господиня. Наче це якась професія, яку вона вибрала сама.
— Хоча б пилосос увімкни, поки мене не буде, — попросила вона.
— Подивимось, — відповів Андрій, вже листаючи телефон. — А що по меню?
Марина склала список: олів’є, цезар, м’ясо по-французьки, закуски, торт «Наполеон».
— Звучить непогано. Тільки не забудь поставити на стіл хороше вино. І коньяк. Димка любить коньяк.
Андрій допив каву і зник у ванній, а через півгодини поїхав на роботу, крикнувши на прощання: «Побачимося ввечері!»
Марина залишилася одна зі своїм списком справ.
До двох годин дня вона ледь трималася на ногах. Квартира сяяла чистотою, продукти були куплені, салати нарізані і заправлені, м’ясні заготовки у холодильнику. Залишалося найскладніше — торт «Наполеон» з заварним кремом. Рецепт бабусин, перевірений, але трудомісткий.
Тісто для коржів розкатувалося туго, бруднячи все навколо борошном. Крем довелося варити двічі — перший раз він свернувся. Руки тремтіли від втоми, коли вона нарешті збирала торт по шарах.
О п’ятій вечора Андрій повернувся додому і здивовано оглянув кухню, всипану посудом.
— Вау, наче бомба вибухнула, — засміявся він. — Ти не перестаралася часом?
— Перестаралася, — тихо відповіла Марина, намазуючи останній корж кремом. — Андрій, можеш хоча б посуд помити? А я поки в душ швиденько сходжу.
— Не, Мариш, мені самому треба привести себе в порядок. Це ж мій день народження! А посуд потім, не розвалиться.
Марина подивилася на чоловіка, який вже йшов до спальні, насвистуючи якусь мелодію. Потім подивилася на гору брудного посуду. На годиннику — без двадцяти шість.
Вона швидко помила найнеобхідніше, накрила торт плівкою і побігла в душ. Часу на повноцінні збори не було — тільки змити піт і втому, швидко висушити волосся, накинути улюблену синю сукню і трохи підфарбувати губи.
О сьомій вечора пролунало дзвінок у двері.
Першими прийшли Діма з Леною. Лена була бездоганна — ідеальна зачіска, професійний макіяж, елегантна коктейльна сукня і туфлі на шпильках. Вона окинула Марину оцінюючим поглядом і усміхнулася:
— Марин, ти така… домашня сьогодні.
— Готувала весь день, — виправдалася Марина, приймаючи букет квітів.
— Зрозуміло, — протягнула Лена. — А де можна повісити пальто?
Через десять хвилин зібралися всі. Жінки однокурсників Андрія виглядали як з обкладинки журналу — кожна витратила явно не одну годину на підготовку до вечора. Марина почувалася золушкою, яка так і не дочекалася феї-крестної.
За столом розмова відразу пішла про роботу, машини, плани на відпустку. Чоловіки жваво обговорювали останні новини, жінки періодично вставляли репліки про шопінг і салони краси.
— Марин, а де серветки? — крикнув її Діма.
— Зараз принесу.
— І ще хліба, якщо можна, — додав Ігор.
— І гірчицю до м’яса, — підхопив третій гість, Сергій.
Марина металася між кухнею і столом, виконуючи нескінченні прохання. В якийсь момент вона помітила, що Лена, незважаючи на свій бездоганний вигляд, тримає виделку як лопату, а Таня, дружина Ігоря, говорить з набитим ротом, розкидаючи крихти по столу.
Ірина, дружина Сергія, до кінця другого блюда вже помітно напилася і почала голосно сміятися над своїми жартами, які нікому не здавалося смішними.
— Марин, можеш забрати тарілки? — попросив Андрій, коли основні страви були з’їдені. — І торт винось, пора!
Марина мовчки зібрала посуд і понесла на кухню. Руки тремтіли від втоми і якогось внутрішнього напруження. Вона витягнула торт, поставила свічки, запалила їх.
— З Днем народження тебе! — дружно заспівали гості, коли вона внесла торт до кімнати.
Андрій задуло свічки під аплодисменти. Марина почала різати торт, розкладаючи шматки по тарілках.
— О, Наполеон! — захоплено вигукнув Діма. — Марин, ти чарівниця!
— Так, дуже смачно, — погодилася Лена, правда, тут же додала: — Я б не стала возитися з такою складною випічкою. Легше купити в кондитерській.
— Домашнє все-таки краще, — заступився Ігор.
— Звісно краще, — погодився Сергій і подивився на Марину. — Тільки ти, Марин, щось не дуже принарядилася для такого свята. Могла б і макіяж зробити як слід, для улюбленого чоловіка постаратися.
Повисла тиша. Марина застигла з ножем у руці. Андрій незграбно кашлянув.
— Так ладно, Сергію, — почав було він.
— Ні, не ладно, — тихо, але чітко сказала Марина. Вона підняла очі і подивилася на Сергія, потім на інших гостей. — Спочатку своїх дружин виховуйте, а потім чужим вказуйте.
Всі замовкли. Лена почервоніла, Таня перестала жувати, Ірина недоумено заморгала п’яними очима.
— Марина, що ти… — почав Андрій.
Але Марина вже розв’язувала фартух. Вона зняла його і швырнула на стіл, прямо на торт.
— Я більше не маю наміру бути в суспільстві цих неприємних людей, — сказала вона спокійно. — І, тим більше, обслуговувати їх.
Вона взяла сумочку і направилася до виходу.
— Марин, ти куди? — розгублено окликнув її Андрій.
— Прогуляюся, — відповіла вона, надягаючи плащ. — А ви розважаються далі. Посуд помиєте самі.
Двері захлопнулися.
На вулиці дощ посилився. Марина йшла мокрими стежками парку, і з кожним кроком їй ставало легше дихати. Дивно — вона очікувала, що буде шкодувати про свою спалах, соромитися, але замість цього відчувала якесь звільнення.
В торговому центрі було тепло і людно. Марина бродила між вітринами, розглядала одяг, який ніколи не наважувалася купити — занадто яскравий, занадто дорогий, занадто «не для домогосподарки». У книжковому магазині купила роман, який давно хотіла прочитати, але все не було часу.
У кафе замовила капучино і тістечко і вперше за багато місяців їла не поспішаючи, не думаючи про те, що треба бігти готувати вечерю чи прати.
Додому вона повернулася о пів на одинадцяту. Квартира зустріла її тишею і безладом. На столі валялися брудні тарілки, бокали, залишки торта з фартухом посередині. На підлозі — крихти і плями від вина.
Андрій сидів у кріслі перед телевізором, похмурий, як хмара.
— Ну, спасибі, влаштувала сцену, — сказав він, не повертаючи голови. — Всі розійшлися через півгодини після твого спектаклю. Думаєш, мені було легко?
— А мені, думаєш, було легко? — спокійно запитала Марина, знімаючи плащ.
— Ти господиня, твоє діло гостей приймати!
— Моє діло? — Марина нарешті підвищила голос. — А твоє яке? Сидіти і командувати?
— Це мій день народження був!
— І що? Це дає тобі право перетворити мене на прислугу?
Андрій вскочив з місця:
— Та що з тобою сталося? Раніше такою не була!
— Раніше я мовчала, — сказала Марина. — А тепер вирішила, що вистачить.
— Усі дружини нормально ставляться до своїх обов’язків, а ти…
— А я що?
— Ти взагалі обнагліла! Гостей образила, мене перед друзями опозорила!
Марина подивилася на чоловіка — червоного від обурення, розмахуючого руками, щиро впевненого у своїй правоті. І раптом відчула, як усередині неї щось оглушливо щелкнуло.
— Знаєш що, Андрій, — сказала вона тихо. — Збирай речі.
— Що?
— Збирай речі і їдь до мами. Провітри мозки. Поміркуй, хто кого образив і опозорив.
— Ти що, виганяєш мене з власної квартири?
— Я прошу тебе піти і не повертатися, поки не зрозумієш, що накоїв.
Андрій стояв з відкритим ротом, явно не вірячи в те, що відбувається.
— Мариш, ти серйозно?
— Як ніколи.
Він спробував було заперечити, але щось у її погляді змусило його замовкнути. Через півгодини він пішов з сумкою, хлопнувши дверима так, що задрижали вікна.
Марина залишилася одна в розгромленій квартирі. Вона пройшла на кухню, поставила чайник і достала куплену в книжному роман. Посуд може почекати до завтра. А може, і до післязавтра.
Вперше за довгі роки вона буде читати перед сном, замість того щоб планувати завтрашній день. І це відчуття свободи коштувало будь-якого скандалу.
На телефон прийшло повідомлення від невідомого номера: «Марина, це Лена. Пробач за Сергія. Він дійсно переборщив. Ти вчинила правильно. Мені б не вистачило духу так відповісти.»
Марина усміхнулася і відклала телефон. Чайник закипів.
