— Ні, це не може бути вона. Я нізащо не повірю, що Даша так змінилася. — Ілля завмер перед вітриною дорогого ресторану, нишком спостерігаючи за своєю колишньою дружиною.
Розкішна блондинка сиділа біля вікна й зосереджено щось друкувала на ноутбуці. Офіціант приніс келих свіжовичавленого соку та тістечко, прикрашене малиною і полуницею.
— Як вона так добре виглядає? І звідки в неї на руці такий модний браслет? Він точно коштує шалені гроші… — Ілля прикусив губу й відступив убік, аби вона його випадково не побачила.
Ілля й Дар’я познайомилися шість років тому. Тоді Ілля щойно закінчив інститут і влаштувався до відомої будівельної компанії. Його кар’єра швидко набирала обертів.
Якось на виставці обладнання він познайомився з приємною дівчиною, яка працювала біля одного зі стендів.
— Що ти загубилася серед цих екскаваторів? Ходімо краще кави вип’ємо, — жартома запропонував чоловік.
Вони розговорилися. Привітна й тиха Дар’я одразу сподобалась Іллі.
— Ось така дівчина мені й потрібна. Не сперечається, у всьому погоджується. З неї вийде ідеальна покірна дружина, — думав він.
— Та вона ж трохи повненька… Але хто заважає її загнати в спортзал? А якщо пiсля пологiв зовсiм рознесе, заведу собi коханку, — чоловiк простяг Дарі стаканчик кави. — I що ти тут загубила на цiй виставцi? — хмикнув Iлля, виходячи з Дашею на вулицю. — Насправдi я пишу оповiдання i мрiю стати сценаристкою, — зi збентеженою усмiшкою вiдповiла Дар’я, подивившись на нього великими блакитними очима. — Я щойно закiнчила лiтературний, тiльки вхожу в професiю. Але ж якось оренду треба оплачувати. — Прекрасно. Нi грошей, нi житла. З цiєї сiрої мишi можна злiпити що завгодно. Готуватиме менi, за хатою дивитиметься, дiтей виховуватиме. I слухатиметься в усьому, — подумав Iлля i одразу заходився хвалитися.
Iлля взяв каву в ларьку навпроти, присiв на лавку й продовжив стежити за Дар’єю. Коли вона з’явилася на вулицi, вiн не повiрив очам. Струнка хода, норкова шуба… — Не може бути! Це вона? За три роки так змiнитися? — I ще коли вона сiла в дорогий спортивний автомобiль, чоловiк просто зiмлiв. — Точно знайшла собi багатiя. Iнакше не пояснити. — Вiн залпом допив каву й так стиснув стакан, що той зiм’явся в руках. Дар’я тим часом поїхала у невiдомому напрямку. Тiєї ночi Iлля довго не мiг заснути. Пiсля розриву Дар’я заблокувала його всюди. Не витримавши, вiн створив новий акаунт i почав стежити за її життям через соцмережi. Заздрiсть, злоба, ревнiсть, лють — вiн залив усе це пiвлiтром горiлки. — Та як ти могла так змiнитися?! Ти ж була нiким, я тебе пiдiбрав без копiйки, без квартири, без вигляду! — Iлля з ненавистю розглядав фото колишньої в розкiшних готелях, з брендованими сумками i прикрасами. — Мiнус десять кiлограмiв точно. Що, лiпосакцiя? Чи з спортзалу не вилазиш?
Зранку Iлля пригадав одну її фразу: — Та хто це читає? — глянувши на її нове оповiдання, вiн скривився. — У кожного свiй смак, — тихо сказала Дар’я. — Але в мене вже є читачi. — Читачi? — Iлля посмiхнувся зневажливо. — Це хiба не дурнi якiсь? — Iлля, навiщо ти так… Ми вже рiк разом, а ти досi не можеш прийняти, що в мене є своє покликання. — Та якби ти менi допомагала в роботi, я б i в офiсi не ночував! — Слухай, а й справдi. — Вiн пiдвiвся. — Все, з сьогоднiшнього дня ти не пишеш дурниць, а допомагаєш менi. Робитимеш те, що скажу. Щодня — список справ. — Але ж це все для мене важливо… Це моя душа… — Мене не цiкавить. Ти марна як особистiсть. Тепер працюй на мене. — Але ж я не знаюся на цьому! — Невдячна. Я тебе рiк утримую, на морi був з тобою, подарунки купував… Або допомагаєш, або провалюй! — Дверi он там, — махнув у бiк. Дар’я залишилася. — Допомагати, то допомагати, — витерла сльози i вимкнула ноутбук. Бiльше Iлля не бачив, щоб вона щось писала.
Минув рiк. Iлля завів знайомства, накопичив капiтал. Вiдкрив будiвельну фiрму. Дар’я працювала поруч, без вихiдних. Вела справи, зустрiчi, документи. Через рiк Iлля заробив на котеджне мiстечко. Все влаштовувало, окрiм одного: зовнiшнiсть Дар’ї. — З такою свинею соромно вийти в люди. Була повненька, а зараз — взагалi страх. — жартував у барi з другом. — Та вже, не дуже… — Час на лаву запасних. — встановив додаток знайомств. — Сподiвався, що нову знайду пiсля пологiв. Але з цiєї вже гидко.
Оксана з’явилася швидко. Спортивна, гаряча, вимоглива: — Тобi ж подобається, як я виглядаю? — шепотiла в орендованих апартаментах. — Звiсно. — Думаю, триста тисяч на початок вистачить: зачiска, манiкюр, тренажерка… Iлля слухав лиш її тiло й знав — це новий рiвень. Через мiсяць вiн забув про Дар’ю. У дiм не повертався. Вона ж чекала вдома.
— Я зварила макарони з твоєю улюбленою пастою. Все, як ти любиш… — Не голодний. — Ну тодi до справ. Як там бiзнес? Дар’я була як безкоштовний працiвник. Але вiд Iллi вимоги до неї були ще вищi, нiж до найманих людей. Згодом його почало дратувати саме її обличчя. Бiзнес пiшов донизу: контракти зривалися, партнери вiдмовлялися. Всю провину вiн поклав на Дар’ю i подав на розлучення. Залишив її без копiйки, викинув за дверi.
I ось — три роки потому — вiн дивиться у вiкно ресторану i не вiрить очам…
— Судячи з геолокації на її фото, вона тепер мешкає в Павлівській Слободі… Та точно якогось багатія зчепила… — Ілля сидів на кухні, розмірковуючи вголос. — У мене якраз там поруч зустріч із потенційним інвестором. Дім Дарини по дорозі… Заїду, хоч подивлюся… Щось мені в цій казочці не те. Не могла та сіра мишка отак розцвісти й стати трояндою. — Ілля відпив ковток кави.
Раптом прийшло повідомлення від Оксани, яку Ілля нещодавно відправив разом із її мамою відпочивати в Емірати:
— Ілля, нам краще розійтися… Я зустріла іншого. Нічого особистого. Це був гарний досвід. Вещі забере моя подруга.
— І це після всього, що я для тебе зробив?! Я оплатив тобі поїздку! Ти взагалі розумієш, що пишеш? — Іллю затрясло від злості. Трясучими руками він настрочив Оксані гнівне повідомлення, не добираючи слів.
— Ілюша, ти зараз на емоціях. Розумію. Коли приймеш неминуче — поговоримо спокійно. А поки я тебе тимчасово блокую. Скандали й істерики — це шкідливо для моєї краси, — проспівала Оксана у голосовому й одразу його заблокувала.
Отримавши відмову від інвестора, в пригніченому настрої, сам не знаючи навіщо, Ілля приїхав до елітного селища, де жила його колишня. Просидівши в машині кілька годин і викуривши цілу пачку сигарет, він дочекався, поки розкішна автівка під’їде до одного з будинків.
— Ілля? Що ти тут робиш? — Дарина розгублено підійшла до воріт, почувши настирливий дзвінок.
— Та ось… Хотів побачити, як ти там… влаштувалась у житті, — буркнув він.
Обличчя Дарини миттєво змінилося — вона насторожилася. Ілля це помітив і вирішив трохи знизити натиск:
— Насправді я приїхав вибачитися. За той час, що тебе не було… я багато переосмислив. Вийшло якось некрасиво…
— Некрасиво? — Дарина гірко посміхнулася. — Ти заборонив мені займатись тим, що я любила. Я два роки працювала на тебе задарма. І готувала, і прибирала, і вдома всім займалась. Вірила в тебе, коли інші сміялись. А ти… ти просто виставив мене за двері в один день.
— Ну що ж, Ілюша, проси вибачення. — Вона схрестила руки на грудях.
— Може, впустиш у дім? Якось… ніяково, — Ілля відвів погляд і копнув ногою камінець.
— Можливо, і впущу… — Дарина відчула, що саме час показати, як змінилось її життя. Перед тим, хто з неї знущався.
— Ого, і хатина у тебе… — Ілля із заздрістю розглядав простору вітальню. — Кажи, хто тебе утримує? Такий палац чесною працею не купиш.
— Ніхто мене не утримує, Ілюша. Усе сама заробила, — спокійно відповіла Дарина, попрямувавши на кухню.
— Та не гони… — Ілля аж захлинувся словами й побіг за нею.
— А що дивного? Чи, по-твоєму, я не заслуговую здійснити свої мрії? — Дарина поставила перед ним склянку води.
— Але як? Як ти за три роки так змінилась… Як змогла стільки заробити? — Ілля крутив склянку в руках.
— Я повернулась до написання текстів. А точніше — сценаріїв. Продала кілька пілотних серій кінокомпаніям. І, уяви собі, мою роботу не визнали маячнею, — з усмішкою сказала Дарина, змахнувши чуб.
— Зараз я одна з найуспішніших сценаристок країни. Мої фільми й серіали йдуть на центральних телеканалах, — скромно додала вона.
— Здається, ти прийшов вибачатися, так? — Дарина сіла навпроти нього.
Кажуть, найкраща помста — це успіх. І в той момент Ілля був знищений морально. Злість кипіла всередині, обпікаючи нутро.
Розрив з Оксаною, провал переговорів, успіх Дарини — усе разом вибухнуло у голові Іллі. Йому терміново треба було на когось вилити свій гнів.
— Ти була нікчемною, непривабливою, без зв’язків, без грошей… Усе, чого ти досягла — лише завдяки мені. Це я тебе навчив жити, відкрив очі на реальність! Половина всього, що ти маєш — моє! — прошипів він.
— Це ти називаєш вибаченням? — Дарина гірко посміхнулась. — Єдине, чому ти мене навчив — це не вірити людям, які говорять, що люблять. — Вона підвелася. — Іди. Вихід там.
— Ти не зрозуміла, миша сива! Ану швидко кажи, де гроші. Де сейф?! — Ілля схопив її за лікоть і почав тягнути до вітальні.
— Пусти! Боляче! — закричала вона.
— Ти повинна залишатися сірою мишкою! — просичав він і штовхнув її на диван. — Кажи, де гроші! Або вийдеш звідси тільки вперед ногами!
— Одинокі жінки заводять котів… — Дарина потерла лікоть і подивилась йому в очі. — Але я не одна з них. Я завела собак.
— Та байдуже, хто ти… Якщо не даси мені зараз грошей — я тебе знищу! — Ілля замахнувся поліно́м.
— Дуже дарма, що тобі байдуже… Бо замість котиків я завела доберманів, — Дарина посміхнулася й поглянула за його спину. — До речі, знайомся: Чіллі й Віллі.
Ілля обернувся. Два масивні добермани стояли на відстані витягнутої руки. У Чіллі капала слина, а Віллі вже був готовий до бою.
— Чіллі, Віллі, зловмисник. Фас! — крикнула Дарина.
Обличчя Іллі в той момент — безцінне. Слина пересохла, впевненість зникла. Він кинувся тікати, але не встиг…
Далі була справжня сцена покарання. Потім — швидка, поліція, шви.
Завдяки камерам у домі Дарини Ілля отримав умовний термін. Йому більше ніколи не захотілося повертатися до її життя.
Зараз у Дарини все чудово. Кажуть, вона вийшла заміж за режисера й чекає на дитину. Можливо, найкраща помста — це дійсно щасливе життя без того, хто тебе зламав.
Але одне ясно точно — коли віриш у себе, у тебе обов’язково все вийде.
