Так, завтра, на Новий рік, до нас прийдуть мої батьки і брат із дружиною. Ну і з дітьми, звісно.
— Що?
Тая мила посуд, коли чоловік спокійним тоном повідомив їй цю новину.
— Що чула.
— Вово, ми ж про інше домовлялися.
Вона вимкнула воду, витерла руки, сіла за стіл і роздратовано подивилася на свого хлопця.
— Ми ж вирішили, що святкуємо Новий рік удвох. Це ж перший Новий рік, коли ми живемо разом. А тепер ти таке заявляєш…
— Це ти хотіла святкувати удвох, — сказав він, трохи підвищивши голос.
— Так, але ти ж погодився!
— А тепер передумав!
Володя різко підвівся, ніби цим показуючи, що розмова закінчена.
— Вово, я не згодна!
Він обернувся і уважно подивився на свою дружину.
— А з якого це моменту, скажи мені, люба, я маю питати в тебе дозволу, щоб запросити свою родину у свій же дім? Або ти забула, що це моя квартира, а?
— Я не забула, — розгублено відповіла Тая, — але ж я твоя дружина і маю право висловити свою думку.
— Та нічого ти не маєш! Я сказав, що вони прийдуть, отже, будь добра, приготуй святковий стіл! І без твоїх істерик, терпіти їх не можу.
— Вова, навіть якщо не брати до уваги, що ти говориш образливі речі, я просто не встигну! Залишився один день, і завтра у мене перший вихідний! Я просто фізично не встигну прибрати всю квартиру й наготувати купу їжі.
— Працює вона… — хмикнув Вова. — Те, чим ти займаєшся, важко назвати роботою.
— І чому ж? — вже з люттю спитала Тая.
— Пилочка махаєш! Не на заводі ж гнешся, тож не треба мені розповідати, як ти втомлюєшся! У тебе буде цілий день, щоб усе приготувати.
— Тоді допоможи мені. З самого ранку приберемо, приготуємо, прикрасимо квартиру…
— Ще чого! Я якраз працюю на нормальній роботі, тому не збираюся займатися цією дурнею. Я все сказав, і в моєму домі моє слово — закон.
Вова вийшов із кухні, а Тая зрозуміла, що в неї тремтять руки.
Тая переїхала до Москви з маленького селища. Вона була розумною дівчиною й самостійно вступила до університету. Звісно, не до найпрестижнішого, але все ж. Одразу почала працювати — треба було щось їсти, щось носити. Мама трохи допомагала, але в неї й самої грошей майже не було. Та й життя в Москві сильно відрізнялося від сільського — особливо цінами.
Після закінчення навчання Тая пішла працювати продавцем у магазин. Хоч мала освіту, за спеціальністю влаштуватися не вийшло. А жити на щось треба було. Потім вона закінчила курси манікюру, взяла кредит, купила необхідне обладнання і почала приймати клієнток удома. Згодом зрозуміла, що на манікюрі заробляє більше, ніж у магазині. Звільнилася й стала повноцінно працювати вдома — клієнтів ставало все більше, її старанність і майстерність давали свої плоди.
З Вовою Тая познайомилася в магазині — не могла дотягнутися до пачки чаю на верхній полиці, а він їй допоміг. Якось слово за слово, він доніс пакети до дому. За роки в Москві вона так і не завела справжніх подруг — були лише знайомі, однокурсниці, колеги з магазину. Але близької людини не було.
А Вова став таким. Людина, з якою можна було ділитися радощами й переживаннями, якій довіряла. Можливо, якби в неї були подруги, вони б давно відкрили їй очі на цього чоловіка. Але досвіду в стосунках у Таи майже не було, та й поряд не було нікого, хто б підтримав.
Коли Вова запропонував жити разом, Тая зраділа. По-перше, не треба було більше орендувати житло — вона працювала в орендованому кабінеті, а квартиру більше не потрібно було оплачувати. У Вови вона була власна. По-друге, вона подумала, що їхні стосунки розвиваються. Там і до весілля недалеко.
Але з кожним тижнем її рожеві окуляри все більше тріскалися. Вова виявився далеким від ідеалу. Уся хатня робота звалювалася на Таю, хоча вона працювала не менше. Він знецінював її старання, часто підвищував голос, вимагав беззаперечного підкорення.
І останньою краплею став нинішній вечір. Тая розуміла — переконати його не вдасться. Він зробить по-своєму. А якщо вона не приготує, буде скандал.
Вона втомилася. Грудень і так дуже виснажливий місяць, і вона мріяла просто відпочити хоч перед самим святом. Зробити кілька салатів, гаряче — багато ж не треба, вони ж удвох. Але тепер вони вже не вдвох. І відпочити не вийде. Родичі Вови гучні й нахабні. Його мати завжди любила повчати Таю — як салат неправильно зробила, як прибрала не так. І цього разу буде те саме.
І Тая чітко усвідомила — вона не хоче. Вона взагалі вже нічого не хоче. Вона крутиться як білка в колесі, чекає хоча б мінімальної підтримки й поваги, але не отримує навіть цього.
Рішення прийшло швидко — за ті кілька хвилин, поки вона сиділа на кухні. Вона зрозуміла: час розлучатися. І щось змінювати в житті. Інакше вона дійсно так і залишиться лише з нігтями, без друзів, без особистого життя, без майбутнього.
Вова кудись зник, навіть не повідомивши. Він часто так робив — йшов увечері, повертався глибокої ночі. А на питання відповідав, що нічого не зобов’язаний пояснювати.
Але цього разу Таї це було навіть на руку…
Вона зібрала всі свої речі, перевірила залишок на банківському рахунку й подумки похвалила себе за те, що завжди вміла заощаджувати. Завтра мав бути її перший вихідний за останні два тижні. Вова розраховував, що вона проведе його на кухні, готуючи святковий стіл для його рідні. Але у Таї були зовсім інші плани.
Вона давно мріяла побувати у столиці. Ніколи там не була. Спочатку не вистачало грошей, потім — часу. А тепер було і одне, і друге.
Тая придбала квиток. Дивно, але вони ще залишалися у продажу — ніби сама доля вирішила їй допомогти. Після цього вона перевезла речі до свого офісу, вимкнула телефон і попрямувала на вокзал.
Для Вови вона залишила коротку записку:
«Готувати доведеться тобі самому. І для рідних, і для себе. Я йду».
Новий рік Тая зустрічала в столиці. Вона сиділа в затишному кафе за столиком — одна, але вперше за довгий час не почувалася самотньою. В голові — нові плани, в серці — спокій і рішучість змінити все у своєму житті.
Звісно, Вова намагався їй додзвонитися. Вона відповіла лише один раз. Послухала кілька звинувачень і зневажливих слів — і одразу ж поклала слухавку. Потім додала його номер до чорного списку.
Чотири дні Тая провела в столиці. І закохалася в місто з першого погляду, попри те, що зима — не найкращий час для романтики. Але якщо місто сподобалося їй таким — сірим, холодним, вогким, — то що буде влітку?
Це вона й мала намір з’ясувати.
Додому вона повернулась лише для того, щоб завершити всі справи. Продала обладнання, вибачилась перед клієнтками, пояснивши, що переїжджає. Розірвала договір оренди й, забравши кілька валіз із речами, знову поїхала — цього разу назавжди.
Здається, починати все з нуля мало б бути складно. Але Тая відчувала дивовижний внутрішній спокій. Вона орендувала невелику квартиру, одразу ж почала шукати роботу. Грошей було достатньо — і зібраних, і тих, що виручила з продажу майна. У крайньому разі завжди можна повернутись до манікюру — навіть тут, у столиці. Але Тая вирішила спробувати себе в чомусь новому.
І вже за місяць знайшла роботу за фахом. Саме з цього моменту почалося її нове життя.
Одного разу все ж з’явився Вова — зателефонував із невідомого номера. Був уже спокійнішим, голос без злості.
— Я все переосмислив. Обіцяю, що змінюся. Досить дурниць, повертайся. Я приходив до твого офісу — сказали, що ти з’їхала. Що відбувається, Тая? Ти взагалі де?
— Я в іншому місті. І в мене все чудово, — з усмішкою відповіла вона. — Тож не чекай. Я не повернуся.
Вова не повірив. Йому здавалося, що ця спокійна, несмілива дівчина просто не здатна на подібне. Але він не знав одного: якщо у людини вже нічого не лишається — вона здатна на все. І якщо ти сам не став тим, заради кого хочеться триматися, то не дивуйся, що тебе залишили.
