Це було в травні, за місяць до випускних іспитів. Вода в річці була холодна, тому стрибати було страшно. Але за хвилину до цього туди стрибнув Шура Леонов, в якого другокласниця Катя була закохана. Катя думала, що він вирішив покупатися, тільки чомусь не став знімати одяг. А потім побачила, як Шура не може спливти, бурхливо плескаючись і захлинаючись у холодній воді. Мама навчала Катю плавати чи не з народження, а кожне літо Катя проводила у бабусі на морі, так що плавала вона чудово. Тому і стрибнула без роздумів. І врятувала Шурі життя.
Як виявилося, Шура зробив це через нещасливе кохання: він запросив однокласницю на побачення, а вона відмовила і пішла з його другом. В цьому Шура зізнався тільки Кате, іншим сказав, що зірвався з мосту і впав у воду. А плавати Шура не вмів, так що йому пощастило, що Катя була поруч.
— Ти моя рятівниця, — говорив він. — Сам не знаю, що на мене найшло. Ні одна дівчина того не варта, я одразу це зрозумів, як у воду впав. А ще про маму подумав, і так соромно стало.
Катя уважно вивчала свою суперницю Марину: волосся у неї було пряме і світле, а у Кати — темні кучері. Ну нічого, з волоссям можна щось зробити. А от очі… Як зробити карі очі яскраво-блакитними?
Шура збирався вступати на біологічний факультет разом з цією своєю Мариною, обоє вони мріяли вигадати вакцини від вірусів. Але тепер він передумав: сказав, що не хоче з нею на одному факультеті вчитися.
— І куди ж ти тоді підеш? — запитала Катя.
— На геологічний, напевно. Буду подорожувати, світ побачу.
— А додому приїжджати будеш?
— Буду, звісно.
— Це добре. А то я тебе люблю і заміж за тебе вийду, коли виросту, — відповіла Катя.
Шура сміявся. Кате подобалося, коли він сміється, і вона ні трохи не образилася.
— Я ж старий для тебе буду, сама посуди: ти коли школу закінчиш, мені вже 27 буде. А знаєш, кому 27? Вадиму Степановичу, фізруку. У нього вже троє дітей і лисина намічається.
— Не заводь дітей, — веліла йому Катя. — А лисину я не боюся.
Шура знову сміявся. А Катя раділа.
Важко повірити в таку дружбу, але вони подружилися. Шура приїжджав до села на свята і канікули і завжди заходив до Кати в гості: привозив їй з міста гостинці, розповідав смішні і страшні історії.
— Тільки мамі не кажи, — кожного разу просив він. — А то вона моїй розповість, та посивіє ще раніше часу.
Мама Шуру інакше як «твій наречений» не називала, хоча Шура весь час був закоханий в якусь дівчину, він сам Кате розповідав. Катя страждала, але не ображалася: він їй пояснив, що закохуватися в неповнолітніх не можна, і Катя зачеркувала в календариках дні і рахувала, скільки років залишилося до повноліття. Вона з усіх сил вивчала біологію і хімію, щоб вступити на біологічний, як Марина, мимо якої Шура досі не міг пройти байдужим, а в восьмому класі вмовила маму подарувати їй вирівнювач і фарбу для волосся. Так вона стала майже блондикою, правда, волосся від фарби і прасування сильно псувалися…
— Ну що ти з собою робиш! — кричав Шура. — У тебе чудові кучерики, не варто їх псувати!
Але Катя бачила, що всі його дівчата — блондинки, і не збиралася здаватися.
Шура весь час їздив у експедиції і завжди привозив Кате дивовижні подарунки. А якось зізнався:
— Ти знаєш, малеча, я в такому неоплатному боргу перед тобою! Не знаю, що на мене тоді нашло. Така дурість насправді. Ну що ця Маринка? Навіть не закінчила навчання. Батькам дитину привезла і змилася. Навіщо вона мені була потрібна? Ти просто мій ангел-охоронець. Знаєш, я кожен раз, коли приїжджаю в нове місце в експедицію, завжди десь твоє ім’я увічнюю.
— Справді? — здивувалася Катя і навіть почервоніла від задоволення.
— Справді. На дереві вирізаю, на камені фарбою пишу. Показати?
— Покажи…
Ці фотографії Катя переглядала кожного разу, коли сумувала за Шурою. А сумувала вона за ним дуже часто.
Все змінилося, коли Катя перейшла в одинадцятий клас. Шура майже рік не був удома — після захисту кандидатської поїхав за кордон на стажування, а як повернувся — одразу в село, рідних навестити. І до Кати, звісно, зайшов. Катя боялася, що він там знайшов собі жінку в іншій країні, тому майже і не писав їй. І спочатку їй здалося, що її підозри справдилися: Шура, хоч і привіз подарунки, тримався холодно, не як раніше, навіть не обняв її і весь час дивився вбік. Коли він пішов, Катя почала ридати, зарившись у подушки.
— Що, пішов твій наречений? — запитала мама, не помітивши сліз Кати.
— Та який наречений! — ще більше розридалася Катя. — Він навіть не подивився на мене.
Мама сіла поруч, погладила її по спині.
— Дурненька, — сказала вона. — Раніше він до тебе як до сестрички приходив. А цього разу побачив в тобі дівчину, от і відводив очі. І правильно — він для тебе старий, шукай серед своїх хлопців.
— Ніякий не старий! — обурилася Катя. — Я його люблю — як ти не розумієш?
Перед від’їздом Шура знову зайшов до Кати. А вона запитала:
— Ти ще залишаєш моє ім’я в нових місцях?
— Залишаю.
— Ладно. А мені скоро буде вісімнадцять.
— Пам’ятаю.
— Значить, в мене можна буде закохатися?
Катя жодного разу не бачила, щоб Шура червонів. Але цього разу він почервонів.
— Можна, — відповів він тихо і взяв Катю за руку. — Не передумала ще на біологічний вступати?
— Не передумала.
— Це добре.
Катя сподівалася, що він її поцілує, але Шура тільки тримав її за руку, і все.
Іспити Катя здала блискуче. Весь рік вони переписувалися з Шурою, і їхні переписки стали зовсім іншими. Він хоча і казав, що старий для неї і що вона заслуговує на краще, більше ні з ким не зустрічався і сам все частіше говорив про те, що скоро вона закінчить школу, вступить в університет, і тоді почнеться зовсім інше життя. І у нього також. Правда, на випускний він не приїхав — поїхав в чергову експедицію, цього разу в Африку.
— Я буду тебе чекати, — пообіцяла Катя.
Шура повертатися мав в перших числах липня. Катя кілька разів перевіряла телефон, але він нічого не писав. Вона ще спала, коли почула чиїсь схвильовані голоси і, здається, сльози. Спочатку навіть подумала, що це відголоски сну. Але ні, це була реальність: коли Катя остаточно прокинулася, вона почула голос мами Шури. І чомусь одразу все зрозуміла: та ні разу за ці роки не була тут, тільки один раз прийшла, коли Катя врятувала Шуру.
На неміцних ногах Катя вийшла в коридор. Обидві жінки плакали. А побачивши її, заплакали ще сильніше.
— Немає більше Шури, — видушила мама.
Ладно б, якщо б це був нещасний випадок. Аварія. Все що завгодно. Але Шура підхопив якийсь заморський вірус. І згас за кілька днів.
Катя плакала тиждень. Навіть дивно, скільки може вміститися сліз в одному тілі. Цих сліз вистачило б, щоб заповнити ту річку, з якої вона десять років тому витягла Шуру. А коли сльози закінчилися, Катя повідомила:
— Я не буду вступати на біологічний.
— Як? — перелякалася мама. — Чому?
— Тому, — відрізала Катя. — Я на геологічний піду.
— А як же… Іспити, і взагалі…
— Я вже все продумала. Не даремно ж хімію на всяк випадок здавала. Поступлю на геохімію, потім переведуся. Шура розповідав: так можна.
— Донечко, але навіщо тобі це? Не краще піти, як хотіла? Ти могла б вигадати щось і рятувати…
Мама не могла договорити, вона сама ці дні плакала.
— Ні, — відрізала Катя. — Не хочу.
Катя не сказала мамі. І нікому не сказала, тому що це дивний привід вибрати професію: вона просто хотіла об’їхати всі місця, де був Шура, і знайти там своє ім’я, залишене його рукою. Шури більше немає на цій планеті, але є місця, де залишилися його сліди. І Катя їх знайде.
Перед вступом Катя обстригла зіпсовані освітленням і утюжком волосся і почала відрощувати свої кучерики, які колись так хвалив Шура…
