— Яка вагітність у сорок один рік! — кричав на Настю чоловік. — У твоєму віці вже бабусями стають.

— Яка вагітність у сорок один рік! — кричав на Настю чоловік. — У твоєму віці вже бабусями стають. Настю, не вигадуй дурниць, іди на переривання. Гаразд, на нашу думку тобі начхати — це я вже зрозумів. А про цю дитину ти подумала? Я не хочу з крапельницею під пахвою танцювати на її весіллі! А якщо з нами щось трапиться, поки вона ще маленька? Коротше кажучи, вирішуй це питання. Інакше я з тобою розведусь!

Настя жила з Максимом вже двадцять років. Вийшла за нього заміж зовсім юною, ще студенткою. Усі ці роки вона вважала чоловіка найближчою людиною, своєю опорою та захистом. І ніколи б не подумала, що колись Максим піде проти неї.

Нещодавно в родині Анастасії спалахнув серйозний скандал — причиною стала несподівана пізня вагітність. Максим був категорично проти народження ще однієї дитини.

— Настю, ти що, з глузду з’їхала? На старості років вирішила матір’ю стати? У нас троє чудових синів: Саша вже студент, а Коля з Дімою закінчують восьмий клас. Тобі їх мало? А що діти про нас подумають?! Що ми з глузду з’їхали?

— Максиме, я все життя мріяла про донечку, — не здавалася Настя. — Якщо Бог послав дитину, чому вона не повинна народитися?!

— А якщо знову хлопець? Що, будемо йти на п’ятого?! — розлютився чоловік.

— А я впевнена, що буде дівчинка.

Сини також не підтримали Анастасію. Дізнавшись про майбутнє поповнення, близнюки Коля й Діма категорично заявили, що не мають наміру ділити кімнату ще з кимось.

Найстарший, Саша, теж висловив свою думку:

— Мамо, а ти сама не боїшся народжувати в такому віці? Раптом щось піде не так?

— Усе буде добре, — запевнила сина Настя. — Я ж ще зовсім не стара!

Насправді подібна ситуація вже була в її житті. Коли Настя завагітніла вдруге, Максим також не виявив захоплення. На той момент Саші було лише три з половиною роки, грошей не вистачало. Подружжя жило з батьками Максима, а Настя часто сварилася зі свекрухою.

Але коли лікарі сказали, що буде двійня, усе змінилося. Свекруха дала гроші на перший внесок для покупки квартири. Чоловік став більш уважним і турботливим. Коля й Діма, на диво, виявилися спокійними малюками, і Настя навіть встигала висипатися. Саша дуже зрадів, що в нього тепер є з ким гратись, тому допомагав із братиками й давав мамі трохи часу для відпочинку.

Ось і цього разу Настя сподівалася, що все якось само собою владнається, ніби за помахом чарівної палички.

Однак уже на третьому тижні вагітності почалися ускладнення — сильний токсикоз і втрата роботи. Більше десяти років Настя працювала майстром манікюру й звикла до специфічних запахів лаків і масел. А тепер її нудило від самого вигляду яскравих флакончиків. Таблетки не допомагали, стан не покращувався, і довелося пожертвувати заробітком.

Настя цілими днями лежала пластом, навіть вимити посуд вагітній жінці було вже не під силу. Про прибирання годі й говорити. Їжу для родини доводилось купувати, що дуже не подобалося ні Максиму, ні хлопцям.

Пiсля того, як Настя втратила роботу, грошi в сiм’ї стали великим дефiцитом. Максим, який працював фельдшером швидкої допомоги, почав чергувати по двi доби поспiль, аби заробити бiльше. Старший син перевiвся на вечiрнє вiддiлення i вдень працював продавцем у магазинi електронiки.

Щодня Настя вiдчувала осуд в очах рiдних. Навiть батьки не пiдтримали її, переконуючи, що вагiтнiсть у такому вiцi — це ризик. Сусiдки шепотiлися за спиною, коли вона виходила до магазину. Жiнка вiдчувала себе вкрай незручно та пригнiчено.

У другому триместрі їй належало пройти чергове УЗД. Лiкар довго дивився на монiтор, обмiнювався з медсестрою якимись термiнами, а Настя лежала, боячись дихнути. Зрештою, не витримавши, запитала:

— Лiкарю, а хто там у нас — хлопчик чи дiвчинка?

— Плід жіночої статі. Але є одне серйозне зауваження.

— Що трапилося? — стривожено перепитала вона.

— У вашої дитини дефект розвитку нервової трубки. Це важка патологiя. На 23 тижнi труба повинна бути вже закритою, а у вашої доньки вона вiдкрита. Можливий iнвалiднiсть або гiрше.

Настя розридалась:

— Невже не можна допомогти? Може, є якiсь лiки?

Лiкар вiдвернув погляд i промовчав.

Вийшовши з кабiнету, Настя, немов у снi, дiйшла додому. В машинi вона вперше дала волю голосному плачу. Повернувшись, побачила Максима на кухнi, вiн розiгрiвав вечерю i дивився новини. Дiтей вдома не було.

— Я була сьогоднi на УЗД, — тихо сказала вона. — Лiкар сказав, що буде дiвчинка. Але зi здоров’ям не все гаразд.

— Що саме? — напрягся Максим.

— Дефект нервової трубки. Лiкар запропонував штучне переривання, але я вiдмовилась. Я не можу… Це моя донька.

— Ти з глузду з’їхала? Розумiєш, що на нас чекає? Я не можу спостерiгати, як ти та ця дитина будете мучитись. Завтра йдемо разом i беремо направлення!

— Нi, я нiкуди не пiду!

— Тодi народжуй сама. Але я до цього не маю вiдношення! — Максим схопився, пiшов у спальню, дiстав сумку i почав збирати речi.

— Максим, ти йдеш? Ти нас кидаєш? Це ж твоя донька теж!

— Я не витримаю цього. Я згодився на вагiтнiсть, коли ще думали, що все буде добре. Але тепер — нi. Я пам’ятаю, як мiй брат помер за пiвроку через вроджену патологiю. Цього разу — я не можу. I синiв я заберу з собою.

Максим пiшов. Настя залишилась одна.

Його мати, Тетяна Никанорiвна, дуже здивувалась, побачивши сина з валiзою.

— Що трапилось?

— Настя вирiшила народжувати хвору дитину, не порадившись.

— Сину, матiр i дитини — це одне цiле. Це її рiшення. Успокойся. Я наллю чаю.

Максим сiв i запитав:

— Мамо, ти б народила Ваню, якби знала про хворобу?

— Так. Я надiялась до останнього. Тодi операцiї не робили. А тепер? УЗД — це ще не вирок.

Максим згадав, як торiк лiкар поставив неправильний дiагноз сусiдцi Катi — у дитини мав бути порок серця, а хлопчик народився здоровим. Вирiшив перевiрити все сам. У клiнiцi, де працював його знайомий, домовився про обстеження.

— Одягайся, — сказав Настi. — Поїдемо до iншого лiкаря.

В платнiй клiнiцi лiкарка довго переглядала данi УЗД:

— Дитина розвивається вiдповiдно термiну. Патологiй немає. Дiвчинка активна, здорова. Хочете послухати серце?

Максим i Настя кивнули. Обоє були враженi. Навiть сльози з’явилися на очах.

— Нам казали, що у дитини вiдкрита нервова трубка…

— Усе в порядку. Я зараз роздрукую висновок.

Тягар спав iз душi. Максим обiйняв Настю i поцiлував. Далi вона ще кiлька разiв проходила обстеження — i кожного разу отримувала позитивнi результати.

Донька народилась абсолютно здоровою. На виписцi були всi: рiднi, друзi, навiть тi, хто колись закликав до переривання.

— Як же вона на тебе схожа, — сказала Тетяна Никанорiвна, вперше тримаючи онучку. — Молодець, Максим! Я пишаюсь тобою!

Максим полюбив доньку з першого погляду, не вiдходив вiд неї.

— Може, хоч телевiзор разом подивимось? — смiялась Настя.

— Все потiм! — вiдмахувався вiн. — У нас iз Дашею стiльки справ!

Навiть старшi брати, якi перед тим категорично були проти, самi склали графiк прогулянок iз сестричкою. Настя залишала дiвчинку на них спокiйно — знала, що її Дашуня в надійних руках.

lorizone_com