Валентина була приголомшена, коли свекруха заявила, що переписала свою квартиру на єдину внучку Вікторію.
Ніхто з присутніх не зрадів цій новині, окрім самої дівчини та її батьків.
Віці було двадцять років, і вона нещодавно почала зустрічатися з хлопцем, однолітком.
– Мені потрібна власна квартира, – сказала Віка, прийшовши в гості до Зінаїди Петрівни. – Бабусю, кому ти свою збираєшся віддати?
– Я ще про це не думала, – здивовано знизала плечима жінка.
– А треба було вже визначитися, мені потрібно знати, – нахмурилася внучка. – Нам із Пашею ніде жити.
– З яким Пашею? – здивувалася Зінаїда Петрівна. – У тебе хлопець з’явився? Коли познайомиш?
Віка пообіцяла привезти свого обранця на вихідних.
Зінаїді Петрівні дуже сподобався рудий веснянкуватий парубок, і за обідом вона несподівано заявила:
– Квартиру я віддам тобі, внучко. Вона тобі потрібніша.
– А де ти сама житимеш? – запитала Вікторія.
– Я на дачу переїду, тільки її утеплити треба буде, – хитро підморгнула бабуся.
На сімейному вечорі жінка офіційно оголосила про своє рішення.
У Зінаїди Петрівни було двоє дітей: Валерія і Володимир. Віка була донькою Валерії.
– Ой, бабуся тебе найбільше любить, – усміхнулася Валерія, радіючи, що квартира дістанеться її доньці.
Увесь вечір вона поглядала на брата і невістку з єхидною посмішкою.
– Вова, мені потрібна твоя допомога, – звернулася Зінаїда Петрівна. – Треба перевезти на дачу меблі.
– Ти сама там будеш? – здивувався Володимир. – Там же холодно взимку.
– Тому й треба утеплити будинок! – підхопила мати.
Здивований Володимир обмінявся поглядом із дружиною.
Наступного дня Зінаїда Петрівна зателефонувала синові:
– Шукай машину, Вова, треба швидше переїхати. Молодим треба в’їжджати в квартиру.
Мовчки стримавши обурення, Володимир пообіцяв усе владнати.
У суботу він із вантажниками перевіз частину меблів із квартири матері на дачу.
Наступного дня Зінаїда Петрівна теж перебралася до дачного будинку.
– Вова, треба зробити туалет і ванну в будинку, – заявила мати. – А то я взимку на вулиці замерзну.
– Це ж великі витрати, – обережно відповів Володимир.
– У тебе одна мама, синку. Грошей не пошкодуєш, якщо хочеш, щоб я була жива і здорова, – тоном, що не припускав заперечень, сказала жінка.
Син мовчки повернувся додому, але дорогою отримав від матері дзвінок:
– Завтра купи мені продукти, список я пришлю, – наказала вона.
З того дня Зінаїда Петрівна почала систематично вимагати допомоги від Володимира, що викликало у нього лише обурення.
Краплею, що переповнила чашу терпіння, став черговий дзвінок матері:
– Синку, мені не вистачає грошей на життя. Щомісяця надсилай мені дві тисячі гривень.
– Чому я? А як же твоя донька і внучка, якій ти відписала квартиру? – холодно запитав Володимир.
– При чому тут вони? – роздратовано відповіла Зінаїда Петрівна.
– Кому віддала квартиру, з того і вимагай допомоги, – твердо сказав Володимир.
Жінка розлютилася і кинула слухавку. Але за кілька днів їй довелося знову звернутися до сина – донька з зятем ігнорували її прохання.
– Раз на тиждень я привозитиму тобі продукти. У всьому іншому не розраховуй на мене, – спокійно сказав Володимир.
Після цього Зінаїда Петрівна стала погрожувати доньці й зятю, що забере квартиру назад, але і це не допомогло.
