У той день Віра готувала вечерю — звичайну, нічим не примітну. Поспішала, бо кінець місяця, звіти, а чоловік уже звик, що раз на квартал вона повертається додому пізніше. Тому часто йшов гуляти з друзями, аби не сидіти самому.
Цього вечора Віра прийшла з роботи виснажена й не стала вигадувати нічого складного. Розігріла вчорашню підливу, зварила найдешевші макарони. Коли подала на стіл, Юра несподівано почав нахвалювати вечерю так, ніби це був кулінарний шедевр. Віра здивувалася — вона ж навіть не доклала особливих зусиль.
Та швидко з’ясувалося, що причина радості чоловіка — зовсім не в макаронах.
— Ну що, Вірко, давай по чарочці бахнемо, — запропонував Юра, потираючи руки над половиною макаронів. — Є що відсвяткувати.
Віра сіла за стіл розгублено. Тим часом чоловік неспішно наливав по склянках. Він виглядав задоволеним, і Віра подумала, що, можливо, на неї чекає якийсь приємний сюрприз. Адже сьогодні Юрі мали дати аванс.
Та новина, яку він озвучив, вразила її. Віру охопила потреба переконатися — це жарт? Але Юра був абсолютно серйозним.
— Ти чого зблідла? — посміхнувся Юра. — Не зраділа? Я ж кажу — у нас тепер є квартира. Така собі коробочка з вікнами й дверима.
Віра намагалася усвідомити почуте. Вони давно мріяли про власне житло, відкладали з двох зарплат. А тепер виявилося, що чоловік придбав квартиру… без її участі? Це здавалося несправедливим.
— Чому ти вирішив це без мене? — запитала вона, ще не вірячи.
— Не сам, з мамою, — спокійно відповів Юра.
Серце Віри закалатало швидше. Вона не могла повірити, що це дійсно відбувається. Попросила в чоловіка валер’янку.
— Та ніхто ж не помер, — похитав головою Юра. — А в тебе вигляд, ніби кінець світу.
Юра щиро не розумів, чому дружина так напружилася. Він вважав, що вчинив правильно — разом із матір’ю вони купили квартиру в кредит. Оформили її на свекруху, бо це був вигідний варіант. Мама випадково знайшла дешеву квартиру, й вони вирішили діяти швидко, щоб її не перехопили інші.
— Розберемося по ходу справи, — додав Юра. — Головне — сюрприз.
Несподіваний сюрприз
Юра й справді вразив дружину. Віра й гадки не мала, що він здатен на таке. Здавалося, ніби він вийшов на базар по дріб’язок, а ввечері за вечерею виклав усе на стіл. Вона була розгублена. Але найболючішим для неї виявилося те, що квартира оформлена на свекруху.
Вера почувалася розгублено. Та, мабуть, найбільшим потрясінням стало не те, що чоловік купив квартиру без її відома, а те, що оформив її на свою матір.
— Я розумію, що це твоя мама, — тихо почала Віра. — Але ж життя непередбачуване…
— Та що з нею може статися? — відмахнувся Юра. — Навіть якщо щось трапиться — я ж єдиний спадкоємець.
Але Віру не цікавив спадок, вона не бажала зла Ользі Петрівні. Навпаки, свекруха була ще енергійна, самостійна. Проте хто знає, як вона розпорядиться цією квартирою в майбутньому? А найгірше — Віра взагалі юридично не мала до неї жодного стосунку.
Було б ще півбіди, якби житло купувалося лише на Юрині кошти. Але ж Віра теж відкладала гроші, жертвувала чимось. Тепер виходило, що вона фактично зробила щедрий подарунок свекрусі.
Вона спробувала делікатно пояснити чоловікові, що в будь-який момент його мама може заявити про свої права на квартиру, і тоді вони залишаться ні з чим. Але Юра лише знизав плечима. Він переконував, що платитиме кредит, щомісяця передаватиме зарплату матері, а жити вони будуть на гроші Віри.
— Це ще краще, — пробурмотіла вона.
Ольга Петрівна виявилась дуже кмітливою жінкою. Вона спритно провернула вигідну оборудку, переконавши сина, що все робить для їхнього блага. А Юра повторював за нею: мовляв, мама краще знає, у неї є вільний час, вона контролюватиме оплату та ще й візьме на себе ремонт.
— А ми самі не здатні щомісяця оплачувати? — обурилася Віра. — Лише твоя мама з цим упорається?
— А я хіба не сказав, що в тій квартирі ще ремонт робити треба? — уточнив Юра.
Тепер виходило, що Ольга Петрівна взагалі героїня — сама візьметься за ремонт, поки «молоді» працюють. Золота жінка! А Віра просто підозріла невдячна.
Проте Віра вирішила не роздувати конфлікт. Вона напружилася, але поки мовчала. У голові крутилися думки, все треба було обміркувати. Сварки не допоможуть.
До того ж, вони й досі мешкали в квартирі тітки Віри. Вона дозволила їм жити безоплатно рік, дізнавшись, що молодята знімають кімнату в комуналці. Квартира була призначена для сина, але той поїхав за кордон на заробітки.
Рік минув швидко. Віра пообіцяла тітці, що вони візьмуть іпотеку й з’їдуть. Кредит уже оформили, але ремонт ще попереду.
Коли вони поїхали дивитися квартиру, Віра була розчарована. Житло вимагало серйозного оновлення й зовсім не відповідало її уявленням.
— Зате район чудовий, — переконував Юра. — Все поруч, і орендарі знайдуться швидко.
І тут Віра дізналася ще одне: після ремонту вони не збираються там жити. Квартиру хочуть здавати, щоб легше було сплачувати кредит.
Віра не знала, як їй бути. Як вона пояснить тітці, що має спадкову квартиру, але все ще мешкає в її? Це здавалося нахабством.
Та Юра був невблаганний.
— Дурниці, — відмахнувся він. — Тітка витерпить ще рік. Вона ж знає, що її син не повернеться поки що.
Віра запропонувала, щоб свекруха знайшла роботу і самостійно платила за квартиру, яка записана на неї. Але Юра обурився.
— Та вона лише на папері її власниця, — сказав він. — Насправді вона наша. Ми їй і так вдячні, вистачить.
У Віри з’явилися сумніви. Вона не вважала допомогу свекрухи щирою. Якби все оформили на себе — було б спокійніше. Але тепер залишалося лише спостерігати.
Та доля мала інші плани.
Ремонт ще тривав, коли Віра дізналася про смерть бабусі. І з’ясувалося, що та залишила їй у спадок квартиру.
Це було несподівано. Віра сподівалася, що тепер усе вирішиться: можна забути про витрати на квартиру свекрухи.
Юра ж виглядав нещасним, хоч ніколи бабусю особливо не жалував. Але в його погляді вже світилися надії.
Минуло кілька днів, і він заговорив.
— Давай здамо цю квартиру, а паралельно шукатимемо покупців, — запропонував.
Віра була приголомшена. Вони ж могли жити в цій квартирі, знявши тягар із тітки. А замість цього Юра хотів перетворити спадок на джерело прибутку.
— Це ж безсовісно, — сказала вона. — Тітка нам допомогла. Я не можу жити за її рахунок, маючи свою квартиру.
— Та перестань, — махнув рукою Юра. — Нам треба кредит закривати. Тітка ж не виганяє. Переживе.
Але Віра відмовилася продавати квартиру, щоб закрити борги. Вона заявила, що вони — подружжя, і житло має бути оформлено на них обох. Квартира свекрухи не їхня, а от ця — спадкова — буде її власністю.
— То яку квартиру ми взагалі можемо називати нашою? — запитала вона.
Юра знову став захищати свою матір. Він казав, що вона добра й ніколи не зрадить. Потім обурився, що Віра її ображає.
Сварка спалахнула з новою силою.
Юра пішов до мами. Перед тим пригрозив, що якщо Віра не змінить своєї поведінки, вони розлучаться.
Наступного дня свекруха завітала, щоб «розібратися». Вона казала, що намагається врятувати їхню сім’ю, але Віра нібито не цінує допомогу.
Це було останньою краплею.
Віра більше не витримала звинувачень. Вона сказала, що вони з Юрою повинні з’їхати з квартири тітки. А він міг би бути вдячним, але натомість веде себе нахабно.
Подружжя розлучилося. Ділити було нічого, тому все проходило швидко. Проте Юра почав ображати Віру, мовляв, вона забрала бабусину квартиру, а сама лаяла його маму за її бажання володіти тією, що оформили.
— То переїжджай у свою квартиру, — сказала Віра. — Живи там з мамою.
— Без проблем, — буркнув Юра і пішов до матері.
Та на нього чекала несподіванка.
Коли він прийшов, мати сказала, що не пустить його в квартиру. Мовляв, тепер, коли він у розлученні, їй потрібні гроші.
Юра не міг повірити. Мама сказала, що якщо б не розлучився, то ще був би з квартирою. А тепер — залишився з нічим.
Ольга Петрівна виставила себе жертвою, мовляв, не може тягнути кредит сама. Тож вона продала квартиру й поїхала на курорт.
А Юра лишився — без житла, без дружини і з розчаруванням у матері.
Якщо вам близька ця історія, поділіться думками в коментарях. Ви б довірили оформлення житла свекрусі чи наполягли б на спільній власності?
