Січнева завірюха замітала сліди. Таня піднімалася сходами з візочком, ледь втискуючи його у вузький під’їзд. На другому поверсі сусідка Антоніна Петрівна похитала головою: «Знову сама? А твій чоловік де?» Таня лише усміхнулась у відповідь — уже звикла до подібних запитань.
Двері відчинилися в порожнечу. Восьмимісячний Мишко солодко спав у візочку, не підозрюючи, що його життя щойно перевернулося. На кухонному столі білів аркуш паперу: «Пробач, я зустрів іншу. Сама винна — розтовстіла, запустила себе. Забрав свої речі.»
Речi. Зникло майже все — телевiзор, ноутбук, навiть мiкрохвильова пiч. I той яскраво-помаранчевий пилосос, який Таня придбала за першi премiальнi ще до вагiтностi.
Скарбничка спорожнiла. Кредитну картку заблокували — через її онлайн-банк вiн оформив кiлька позик i не сплатив жодної. Iпотека i кредит за його авто залишилися на її iм’я.
Майже чотири роки з моменту втечi Кирила промайнули, як один довгий день. Таня працювала на двох роботах: вдень в аналітичній компанії, ввечерi — нянею в дитсадку, куди влаштувала Мишка. Англiйську вивчала ночами, коли син спав, щоб отримати пiдвищення. Завдяки подрузi-дiєтологу скинула 28 кiлограмiв, набраних пiсля вагiтностi, i поволi повертала впевненiсть у собi.
Перший рiк був найважчим — вона поверталася додому i плакала вiд втоми. Але Миша дивився на неї з таким довiр’ям, що доводилося брати себе в руки i йти далi. Кирило зник, його батьки вiдвернулися, алiментiв не було.
Таня намагалася стягнути алiменти через суд, але Кирило постiйно змiнював адреси й роботи. Всі її звернення до виконавчої служби не мали результату. Рiшення суду було на її користь, але його так i не вдалося реалiзувати.
Щоб погасити кредит за його машину, довелося продати все цiнне i брати додатковi змiни. Згодом вона стала керiвником аналітичного вiддiлу. А потiм у їхню компанiю прийшов новий iнвестор — Олег Вiкторович Савельєв. Їхні стосунки почалися з робочих нарад, а з часом переросли в бiльше. Олег одразу прийняв Мишка, i незабаром зробив Тані пропозицiю.
— Ти впевнений? — запитала Таня. — Я з дитиною, iпотекою…
— Моя мама в захватi вiд Мишка, батько вже вчить його грати в шахи, а про iпотеку забудь — продамо квартиру й купимо нову, в гарному районi.
— А ти не боїшся стати батьком чужiй дитинi? — прямо спитала вона.
— Боюсь, — вiдповiв вiн чесно. — Але хочу бути з вами. Все iнше не важливо. П’ять рокiв тому я втратив дружину. Боюсь нових втрат, але з вами хочу спробувати знову.
Пiд зовнiшньою впевненiстю Олега Таня з часом побачила його слабкiсть — вiн боявся публiчних виступiв. Перед кожною презентацiєю блiднiв i репетирував годинами, а вночi не спав. Але на сценi виглядав впевнено, i нiхто не помiчав страху.
— Тетяно Сергiївно, до вас вiдвiдувач, — озвалася секретарка. — Каже, що з особистого питання.
Тепер Таня керувала аналітичним вiддiлом з 12 людьми в пiдпорядкуваннi. Вона з Мишком жила в новiй квартирi, яку облаштовували з Олегом. Весiлля призначили на серпень, в Iталiї, у родинному колi.
За дверима стояв Кирило. Вiн змiнився: розповнiв, обличчя набуло втомленого вигляду. Але очi лишилися тi ж — з самовдоволеним блиском.
— Привiт, — нiяково усмiхнувся вiн. — Як ти? Проходив повз, вирiшив зазирнути, побачити, як справи.
Таня вiдкинулася в крiслi. Вона стiльки разiв уявляла цю зустрiч. Але тепер вiдчувала лише легку цiкавiсть.
— Що тобi треба, Кириле?
— Та нiчого, просто привiтався, — затупцювався вiн. — Чув, ти тепер велика начальниця. I схудла як!
У його поглядi майнула тiнь жалю. Таня зрозумiла: вiн прийшов упевнитися, що без нього вона пропала. Надiявся побачити нещасну, i це пiдтвердило б правильнiсть його вибору.
— Навiщо ти тут, Кириле? — повторила вона.
— А Мишко як? Напевно, вже великий.
Таня стримала злiсть — чотири роки вiн не цiкавився сином.
— Це Дiана тебе пiдштовхнула прийти? — прямо запитала Таня, помiтивши, як вiн здригнувся вiд iменi дружини. — У вас проблеми з грошима?
— Та нi! — почервонiв вiн. — Робота чудова, дружина красуня…
— То це вона дiзналася про сина i змусила тебе з’явитися? — Таня бачила, що влучила в цiль.
— Завжди ти все ускладнюєш, — пробурмотiв вiн. — Просто Дiана вважає, що дитини має знати батька.
— Ця «дитина» чотири роки не потребувала твого батькiвства. I зараз не потребує.
— Бачу, роззухвалилася, — кинув вiн, але голос тремтiв. — Кажуть, знайшла собi грошовитого… Вдалось тобi.
— Тобi легше думати про мене погано, нiж визнати власнi помилки, — вiдповiла вона спокiйно.
У дверi постукали. Зайшов Олег — високий, підтягнутий, в костюмi.
— Ось ти де, — сказав вiн, поцiлував Таню в щоку. — Привiт. Я вже забрав Мишка з садка. Йдеш з нами на гру? У хлопця сьогоднi матч.
— Через пiвгодини буду, — усмiхнулася Таня. — Олеже, познайомся, це Кирило, бiологiчний батько Мишка. Кириле, Олег — мiй наречений.
— Радий знайомству, — стримано кивнув Олег. — Хоча дивно бачити вас пiсля стiлькох рокiв.
Кирило аж позеленiв.
— Я, мабуть, пiду, — пробурмотiв вiн.
— До речi, — зупинила його Таня, — ти не згадав, що приїхав не сам.
— Що?
— Твоя дружина чекає в машинi навпроти. Я бачила, як ви приїхали. Хотiла глянути на пасинка чи на мене?
Чорний BMW стояв напроти входу. Усерединi — ефектна брюнетка.
— Це вона? — тихо спитав Олег.
— Так, — кивнула Таня. — Цiкаво, вона знає, що ти кинув вагiтну дружину з боргами?
Коли вони проходили мимо, Дiана опустила скло:
— Можна поговорити?
— Звiсно. Ви з Мишком їдьте, я доїду сама, — сказала Таня Олегу.
Пiсля того як Олег пiшов, Дiана вийшла. Кирило залишився в салонi.
— Вiн казав, що розлучений до знайомства. Що колишня не дає бачити сина.
Таня показала фото її з Кирилом при надувнiй ялинцi:
— Миша народився в сiчнi 2020-го. В серпнi того ж року я повернулася з роботи i знайшла записку. Вiн забрав усе, спорожнив рахунок i зник.
Дiана поблiднiла:
— Я пiдозрювала… Два тижнi тому найняла детектива. Вiн знайшов слiди iнших жiнок. Хотiла почути правду.
— Як ви витримали? — з вiдчаєм спитала вона.
— Було важко, — чесно вiдповiла Таня. — Але в мене був Миша. Маленька людина з безмежним довiр’ям.
— Вiн хотiв переконатися, що ви зламались, — сказала Дiана. — Але ваша сила його знищила. Я бачила його обличчя.
Таня подала їй вiзитку:
— Якщо буде потрiбна юридична допомога — мiй наречений спецiалiзується на сiмейному правi.
Кирило вискочив iз машини:
— Що ти їй наговорила?! Хочеш зруйнувати моє життя?!
— Ти сам усе зруйнував, — вiдповiла Таня. — А вона сама вирiшить, що робити.
— Я не поїду, поки ти не скажеш, що брехала!
— Вiдпусти мене. У сина сьогоднi матч.
— Сина! Ти просто прикриваєшся ним, знайшла багатiя i навішала на нього чужу дитину!
— Охороно! — покликала Таня. Двоє охоронцiв вирушили до них, i Кирило змовк.
— Сiдай у машину, — тихо сказала Дiана. — Негайно.
— Мамо, дивись! — Миша тягнув до неї медаль. — Я два голи забив!
— Бо в тебе найкраща група пiдтримки, — смiявся Олег.
Вони сидiли в кафе пiсля матчу. Таня дивилася, як вони з Мишком обговорюють гру.
— Що з Дiаною? — спитав Олег.
— Дзвонила. Подала на розлучення. Детектив знайшов iнших, кого вiн кинув.
— I ти не злишся на нього?
— Колись злилася. Тепер — лише полегшення. Зрозумiла, що зламаний — вiн, не я.
— Написав, хоче платити алiменти. Каже, усвiдомив.
— Вiриш?
— Нi. Але грошi Мишковi не завадять. Тепер ми знайшли його адресу, i пристави натисли.
— Мамо, ми поїдемо на море?
— Так, у серпнi — в Iталiю. Там ми з Олегом одружимось, а потiм на море!
— I кораблики!
Ввечерi, коли Миша заснув:
— Я боюся, що Кирило захоче зустрiтись з Мишком. Може розчарувати або використати його.
— Але колись вiн спитає про батька. Що скажеш?
— Правду. Коли настане час. Зараз ми можемо пiдготуватись.
Олег обiйняв її:
— Я пiдтримую будь-яке твоє рiшення.
Мiсяць потому прийшло сповiщення: перший платiж вiд Кирила за чотири роки. Таня вiдклала телефон i пiшла на кухню, де Мишко з Олегом готували снiданок.
— Дивись, мамо! Яїчня як сонечко!
— Найгарнiше сонечко, їке я бачила, — усмiхнулась Таня.
Олег подав їй чашку кави:
— Все гаразд?
— Бiльше нiж. Я нарештi вiдпустила минуле. Повнiстю.
— Готова до нового роздiлу?
— Я готова до цiлої книги.
