Сергій саме прибирав у квартирі, як і щороку 31 грудня, коли раптом пролунав дзвінок у двері.
— Ми когось чекаємо? — запитав він дружину Наталю.
— Я — ні, а ти? Ще ж рано.
— І я нікого не кликав.
Сергій попрямував до дверей, зазирнув у вічко, але нікого не побачив. Це здалося дивним. І тут знову — дзвінок. Він відкрив і… здивувався так, що ледь не впустив ручку. На порозі стояла його шестирічна донька Мар’яна.
— Привіт, мала! Що ти тут робиш? — здивовано запитав він.
— Добрий день, татку! Мама сказала, що я святкуватиму Новий рік з вами!
— Що? А чому вона мені не зателефонувала?
— Звідки мені знати…
— А де вона зараз?
— Посадила мене в таксі й поїхала.
— Просто взяла й поїхала?
Сергій стримано вдихнув і одразу набрав номер колишньої дружини. Вони розлучилися два роки тому, але таких витівок Аліна досі не влаштовувала. У нього з Наталею були плани на вечір — вечірка, гості. Всі мали зійтися за три години, дітей серед запрошених не було, тож поява Мар’яни явно не входила в сценарій.
Він слухав довгі гудки й розумів — Аліна свідомо ігнорує його дзвінки. Це злило його ще більше.
За домовленістю з колишньою дружиною, Сергій мав бачитися з донькою раз на два тижні — на вихідних. Аліменти платив справно, але більше участі у вихованні не брав. Схоже, сьогодні щось змінилося.
Не маючи бажання так просто залишити це, Сергій написав їй повідомлення:
— Ти що, з глузду з’їхала? Могла б хоча б попередити!
Він побачив, що повідомлення прочитано, але у відповідь — тиша.
— Я ж бачу, що ти прочитала! Напиши хоч щось. Що сталося?
Відповіді знову не було. Тим часом Наталя з помітним роздратуванням допомагала Мар’яні роздягтися. По її обличчю було видно: не в захваті вона від цього раптового повороту.
Нарешті прийшла відповідь.
— Саме час згадати, що в тебе є дочка. Я захворіла, тому Мар’яна залишається у тебе на Новий рік. Це не обговорюється. Вибач, що не попередила — не планувала хворіти.
«Оце так подарунок під ялинку», — подумав Сергій, дочитавши повідомлення.
Мар’яна виглядала розгубленою. Йому навіть стало трохи соромно.
— Татку, я тобі заважаю? — несміливо запитала донька, опустивши очі.
— Дурниці, малеча, все добре. Просто не чекав тебе. Мама справді хвора? — злегка розгублено запитав Сергій.
— Вона вже третій день із температурою. Хотіла, щоб у мене був гарний Новий рік. Так і сказала.
— А чому раніше тебе не привезла?
— Сподівалась, що їй полегшає. Але не стало легше. У мене є святкова сукня.
— Це чудово. У нас будуть гості. Ти ж не проти?
— Там будуть діти?
— Навряд.
— Ну гаразд. Можна поки подивлюсь мультики?
— Звісно. Іди у вітальню. Я вже там попилососив.
Мар’яна слухняно попрямувала до кімнати, вмостилась на дивані та ввімкнула телевізор. Тим часом Наталя стрімко підійшла до чоловіка й прошипіла:
— Вона що, залишиться тут?
— А що ти пропонуєш?
— Вези її назад до матері!
— Аліна хвора!
— То відвези до своєї мами!
— Вона поїхала до сестри на кілька днів.
— А до тещі?
— Забула? Вона живе за чотириста кілометрів. І взагалі — це моя донька. У чому проблема?
— Вона все зіпсує!
— Нічого вона не зіпсує. Вона вихована і спокійна.
— І що я скажу своїм подругам?
— Скажеш, що вийшла заміж за чоловіка з дитиною. Вони й так це знають.
— Знати — одне, а святкувати з нею — зовсім інше!
Наталя була молодша за Сергія на десяток років. Йому щойно виповнилося тридцять, а вона ще й не встигла по-справжньому подорослішати. Діти їй були абсолютно не потрібні, але тепер доведеться змиритись.
— Наталю, тему закрито. Мар’яна святкує з нами. З Аліною я потім поговорю. Мене теж не влаштовує, що вона не попередила. Гаразд, я ще маю прибрати в передпокої та ванній. Ти вже закінчила з кухнею?
— Ще трохи є час.
Сергій продовжив прибирання, а Наталя повернулась до плити. Вона взагалі не дуже любила готувати. Спочатку хотіла замовити страви з доставкою, але після однієї невдалої спроби вирішили — краще готувати самостійно, аби не отруїти гостей.
Мар’яна дивилась мультики з пів години, але потім їй стало нудно — по телевізору майже нічого дитячого не було, суцільні дорослі фільми.
— Татку, може, допомогти тобі? — запропонувала вона, коли знайшла його.
— Зайчику, чим ти мені допоможеш? Нудно тобі?
— Так.
— Може, дати тобі папір і олівці, щось намалюєш?
— Не хочу малювати.
— А книжку?
— А можна планшет?
— Мама ж не дозволяє?
— Дозволяє, але не більше ніж годину на день.
— І ти вже сьогодні з ним гралась?
— Ні, — відповіла дівчинка, але Сергій по очах зрозумів, що лукавить.
Втім, йому було байдуже — треба було якось зайняти дитину. Планшет підійде. Мар’яна радісно побігла до вітальні з улюбленою іграшкою. Щоправда, тато забув увімкнути дитячий режим.
Проходячи повз, Наталя помітила, що дівчинка грається з планшетом. Вона мов фурія вихопила його з рук.
— Хто дозволив тобі його взяти?
— Тато!
— Не бреши!
— Я не брешу.
— Ти завжди брешеш!
— Це ти завжди брешеш.
Між Наталею й Мар’яною завжди було певне напруження, ніби дві ровесниці не зійшлися характерами.
— Сергію, ти дав їй планшет? — гримнула Наталя.
— Так!
— А мені чому не сказав?
— А що знову сталося?
Він натякнув на те, що Наталя могла залишити відкритими недитячі сторінки. Він сам колись на це натрапив.
— Включи дитячий режим і поверни їй!
— Що ти дивилась? — тепер вже запитала Наталя в дівчинки.
— Я тільки відкрила ютуб.
— Ну добре.
Після кількох натискань Наталя віддала планшет падчерці, але настрій у неї помітно зіпсувався. На кухні в неї все почало валитися з рук.
Минуло хвилин тридцять, як Сергій завершив прибирання. Саме тоді завітала Женя — найкраща подруга Наталі. Побачивши Мар’яну, вона скривилась.
— У нас що, тепер дитяче свято? — пошепки запитала вона.
— Я сама в шоці, — відповіла Наталя.
— Ну ти й влипла з татусем!
— Повір, зараз я теж не в захваті.
— А відправити її кудись не варіант?
— Пробувала. Не вийшло.
— Знала б — пішла б на іншу вечірку. І грибочки свої дарма принесла.
— Та не залишиш же мене одну без підтримки. Стривай — грибочки??
— Ну, гаразд, викрутимося. Щось придумаємо.
Женя допомогла доробити салат, поки Наталя пішла переодягатись. Не поспішала — розраховувала, що подруга впорається сама.
— Мар’яно, йдемо сервірувати стіл, — запропонував Сергій, адже вона хотіла допомогти.
— Із задоволенням! — зраділа дівчинка.
Їй було приємно брати участь у підготовці свята, хоч і сумувала через маму. Мріяла, щоб та вже одужала.
Вони дістали святковий посуд, тарілки, бокали — все як слід. Але щойно завершили, прийшла Наталя. Глянувши на накритий стіл, вона розлютилась.
— Сергію, що це за посуд? Ці бокали не для шампанського! І виделки не ті! І тарілки теж!
— Та яка різниця? — буркнув він.
— Може, тобі байдуже, але мої подруги одразу помітять, що все якесь безглузде!
— Перебільшуєш!
— Ходімо, я дам інший посуд. Мар’яно, прибери все це!
— Але воно таке красиве! — обурилась дівчинка.
— Що ти в цьому тямиш! Роби, що кажу!
Сергію не сподобалось, як Наталя звертається до його доньки, але він вирішив не загострювати.
— Донечко, будь ласка, допоможи — прибери.
Мар’яна, хоч і засмутилась, погодилась. Набрала забагато тарілок, сподіваючись, що впорається. Але, проходячи повз кота, спіткнулась і впустила все на підлогу — посуд розлетівся на друзки.
Почувши шум, Наталя вибігла:
— Безрука! Навіть з таким простим завданням не впоралась! Не дивно, що твоя мама тебе сюди скинула!
Сергій не витримав:
— Так, облиш! Це всього лише тарілки. І до того ж — вони тобі й так не подобались. Не смій так говорити з моєю дитиною!
— А як мені з нею розмовляти? Хто тепер прибирати це буде?
— Точно не ти!
— І чого ти на Наталю кричиш? — встряла Женя, але дарма.
— Не лізь не в своє діло! — вибухнув Сергій.
— Не кричи на мене! Наталю, ти дозволиш?
— Звісно, ні! Забираємо салати і їдемо до Віки. Всім напишемо, що свято переноситься.
— Та хоч зараз! — не надто засмутився Сергій.
Хто б міг подумати, що присутність доньки так усе змінить. Коли вона приходила у вихідні, Наталя намагалася триматись. Але тепер…
Через десять хвилин Наталя з Женею пішли. Сергій залишився сам із донькою.
Гостей запросили лише Наталині. Його друзі святкувати з ними не хотіли — не сприймали його нову дружину.
— Татку, ми вдвох святкуватимемо? — запитала Мар’яна.
— А ти проти? Буде весело! Подивимось фільм, зіграємо в «Дженгу», як раніше.
— Я не проти, просто шкода, що я все зіпсувала.
— Ти нічого не зіпсувала. Це не твоя провина. Зрозуміла?
— Так. А в нас є щось поїсти? Я зголодніла.
— Певен, щось знайдеться.
Але холодильник був майже порожній — трохи овочів, сир, яйця й кілька банок консервації. Новорічне меню так собі.
Тут задзвонив телефон Мар’яни.
— Донечко, тебе не ображають? — хрипким голосом запитала мама.
Вона хвилювалась — знала, як важко доньці з мачухою. Але іншого виходу не мала.
— Уже ні. Наталя пішла і забрала всю їжу!
— Та ну?
— Я розбила тарілки, вона розлютилась.
— Бідолашка. А що ви з татом робитимете?
— Ще не знаємо. Щось придумаємо!
— Доню, ще працює супермаркет. Там є готова їжа. Запропонуй татові сходити.
— А там смачно?
— Я підкажу, що вибрати.
— Краще напиши.
— Добре, зараз надішлю повідомлення.
Мар’яна швидко розповіла батькові про ідею. Той погодився. Краще ніж голодувати. Вже за годину вони повернулись додому з повними пакетами.
Купили салати, грильовану курку, десерти, фрукти — стіл вийшов шикарний.
— Ти на мене не сердишся? — не вгамовувалась Мар’яна.
— На тебе? Ні. От на Наталю — так.
— Ви не посваритесь з нею через мене?
— Не впевнений. Подумай сама — хто йде з дому на Новий рік? Але не про сумне. Давай краще виберемо фільм!
Вони повечеряли, подивились кіно, пограли, посміялись. Сергій зрозумів, що йому таке свято навіть більше до душі, ніж компанія дружининих подруг.
Опівночі зустріли Новий рік, ще трохи посиділи — і спати.
Вранці Наталя так і не повернулась. Сергій подзвонив Аліні — вона ще хворіла. Тоді він запропонував доньці зварити суп і відвезти мамі. Мар’яна, звичайно, погодилась.
Ні, Сергій не повернувся до Аліни. Занадто багато було болю й образ. Але й з Наталею вони розлучились — вона сама так вирішила. Натомість він почав більше часу приділяти дочці.
Ось так один неочікуваний новорічний подарунок допоміг розставити все по місцях. І хоча могло бути краще — гірше точно не стало.
