Валю ледь встигли довезти до пологового. Усе через те, що вона чекала чоловіка з роботи. Той затримувався: то чи трубу прорвало в цеху, чи вона впала — їй уже було не до деталей.
Вона б і без нього могла викликати «швидку» та поїхати, але не було з ким залишити п’ятирічного сина Льошу. Бабусі й дідусі жили далеко в селі. Чоловік був здивований — за прогнозами лікарів до пологів залишалося ще два тижні. «Швидка» приїхала десь за двадцять хвилин.
На ходу Валя розповідала чоловікові, як їм жити без неї, як одягати сина в садочок, поцілувала малого і поїхала.
У приймальному відділенні її оформили швидко. Ближче до ночі на світ з’явилася ще одна людина — маленька дівчинка. Післяпологову палату Валя побачила вже пізно ввечері.
У палаті було три ліжка, на одному з них спала жінка. Вона на мить розплющила очі й відвернулася до стіни. Третє ліжко залишалося порожнім. Валя думала, що після всіх пережитих хвилювань не зможе заснути, але, на диво, заснула дуже швидко.
Вранці вона побачила, що в їхній палаті з’явилося поповнення — зовсім юна матуся зайняла третє ліжко.
— Я Віка. Мене підселили до вас о другій ночі, ви вже міцно спали. У мене хлопчик. А у вас? — звернулась вона до сусідок.
— А в мене дівчинка, донечка. Хлопчик уже є, йому п’ять років, — відповіла Валя.
Третю жінку звали Ельза, але вона не встигла нічого про себе розповісти — принесли малюків на годування. Ельзі дитину не принесли.
«Господи, невже дитина не вижила?» — з гіркотою подумала Валя, але питати було незручно, і вона зосередилася на своїй донечці.
Віка з ніжністю дивилася на свого малюка:
— Треба ж, такий крихітний, а вже видно, що на Сашка схожий, — приговорювала вона, прикладаючи дитину до грудей.
— А вам чому не принесли дитинку? В нього проблеми зі здоров’ям? — прямо спитала Віка.
— Ні, з хлопчиком усе гаразд. Я відмовилася від дитини. Завтра мене обіцяють виписати, а для дитини, думаю, знайдуть хороших батьків. За такими дітьми, що народжені нормальною матір’ю, черга. Я зроблю щасливою якусь бездітну подружню пару, — спокійно відповіла Ельза.
Валя з Вікою оніміли. З першого погляду було зрозуміло — Ельза красива, доглянута жінка близько тридцяти років, судячи з розмови — не з простих, а тут таке…
Няня забрала дітей, а трохи згодом принесла передачу для Ельзи. Набір продуктів був щедрим: і буженина, і сирокопчена ковбаса, і фрукти, і еклери.
— Бачу ваше здивування й спробую пояснити свій вчинок, хоча мене мало хвилює ваша думка, але все ж… Ця дитина була не запланована, але сталося, як сталося. Робити аборт я не пішла — дуже боюся, та й це шкідливо для здоров’я, надалі дітей може й не бути, а ми з чоловіком ще плануємо дитину, але пізніше.
Справа в тому, що ми подали документи на ПМП до Німеччини, дуже довго чекали на візу. І от, як на зло, візу дали, але лише мені, чоловікові й нашому семирічному сину. Відкладати не можна — хто знає, коли нам ще дадуть візу? Можуть узагалі прикрити цю програму. Ми з чоловіком — німці. Правда, мову знаємо погано, але вивчимо на новому місці. Наші батьки вже там. Квартиру продали, і покупці чекають, коли ми з’їдемо. Ми зважили всі «за» і «проти» й вирішили відмовитися від дитини, — завершила свою розповідь Ельза.
— Ні, мені в голові не вкладається, як можна відмовитися від власної дитини? Як дитина може стати перешкодою? Виїхали б пізніше, невже вам тут так погано? Видно ж, що не бідуєте, як більшість зараз.
У нас із чоловіком теж донечка не була запланованою. Часи важкі, грошей катма, але ми вирішили залишити дитину. Складні часи колись закінчаться.
Я заборонила чоловікові приносити мені передачі, бо немає чого нести — ми вже й не пам’ятаємо, коли йому зарплату видавали. Дають на роботі хліб по безготівці і час від часу продуктові набори. Мені й лікарняної їжі вистачає. А у вас усе є, і ви покидаєте дитину — не розумію, — Валя аж зашарілася від обурення.
— А ми з Сашком взагалі студенти. Живемо з моєю мамою, ледве зводимо кінці з кінцями. Зізнаюся, у мене була думка зробити аборт, але мама заборонила, і Сашко обурився. Тепер підробляє вантажником у магазині. Нічого, прорвемося. Зате який синочок славний! — додала Віка.
— Ну-ну, плодіть собі бідність на здоров’я, — Ельза взяла з тумбочки журнал і занурилась у читання.
Більше жінки з нею не розмовляли. Вона намагалася пригостити їх делікатесами, але вони відмовились.
Наступного дня після ранкового обходу Ельзу виписали.
— Щастя вам залишатися, праведниці, — єхидно сказала вона на прощання й вийшла з палати з високо піднятою головою.
Валя з Вікою дивилися у вікно, як її зустрічали чоловік і син. Ельза поцілувала сина й чоловіка. Потім усі троє сіли в машину й поїхали, залишивши непотрібне немовля в пологовому будинку. Для них він був лише тимчасовою проблемою, від якої вони легко позбулися.
— Дай Боже, щоб хлопчик потрапив у хорошу родину, — сказала Валя.
— Дай Боже, — повторила Віка.
