Анна не могла повірити своїм вухам. Те, що вона почула, випадково приїхавши до свекрухи, здавалося страшним сном. Залишити все, як є, було неможливо. Треба терміново щось робити!
— Невже я стільки років жила в ілюзії? Довіряла зраднику? — прошепотіла вона собі під ніс, повертаючись додому. Свекрусі вона так і не дала знати про свій візит.
Це був її останній день відпустки. Вона закінчила всі справи й нарешті вирішила заїхати до Галини Геннадіївни, щоб допомогти повісити штори, як і обіцяла.
— Анечко, мені самій не впоратися. Спина болить, руки не слухаються. Ти ж у відпустці, допоможи! — просила її свекруха кілька днів тому.
— Галино Геннадіївно, а хіба не простіше викликати клінінг? Вони й вікна помиють, і штори повісять, — намагалася ухилитися Анна.
— Та ти що! Це ж скільки грошей на вітер! Я не звикла марнувати, — обурилася свекруха.
— Я заплачу, — запропонувала Аня, аби тільки не витрачати день відпустки.
— Ні. Жодних чужих людей у моєму домі. Приїдеш, коли зможеш, — відрізала Галина Геннадіївна.
І ось, вирішивши виконати обіцянку, Анна зателефонувала свекрусі, але та не відповіла.
— Гаразд, поїду так. Вона ж удома. Куди їй діватися? — знизала плечима Анна.
Вона набрала номер чоловіка, щоб попередити, що може затриматися, але Дмитро також не відповів.
— Чудово. Ніхто не хоче зі мною говорити, — пробурмотіла вона, виходячи з дому.
Але що здивувало її найбільше — це машина чоловіка, припаркована біля будинку свекрухи.
— І Дмитро тут? Штори приїхав вішати? — гірко усміхнулася вона.
Піднявшись на третій поверх, Анна побачила прочинені двері. Усередині чулися голоси. А поряд стояла дитяча коляска.
— Чия це коляска? Що тут відбувається? — насторожилася вона.
Анна зайшла, але, почувши напружену розмову між Дмитром і свекрухою, вирішила не видавати себе й завмерла в коридорі.
А потім пролунав голос ще однієї жінки. А дитячий плач змусив Анну закам’яніти.
— Дімо, ти серйозно? Поселити їх у мене? А як я це поясню твоїй дружині? — з обуренням питала Галина Геннадіївна.
— Та скажеш, що здаєш кімнату. Це ж тимчасово, — відповів Дмитро.
— З немовлям? — фыркнула свекруха. — Ти тільки подивися, який він розбалуваний!
— Я ж тобі казала ще з самого початку: купи нам з Жориком квартиру, — втрутилася незнайомка. — Але тобі начхати на нас.
«Жорик? Рідний син?» — у Анни запаморочилося в голові.
Вона вже хотіла вийти з укриття, але щось її зупинило. Бажання дізнатися правду до кінця.
— Віко, зрозумій, зараз ніяк, — виправдовувався Дмитро.
— Тобто знову чекати? Ми тут, як безхатьки, а ти спокійно живеш із дружиною!
«Ось воно що… А свекруха про все знала!» — обурення спалахнуло в грудях Анни.
— І як вони тут житимуть? — невдоволено зітхнула свекруха.
— Думаєте, я в захваті? Жити з чужою тіткою — ще та розвага! — різко відповіла коханка.
Аня більше не могла терпіти. Серце калатало в грудях. Тепер вона знала все. І ця зрада не залишиться без наслідків.
— От нахабна! Дімо, ти що, не міг знайти собі когось кращого? Вона ж буквально ноги об мене витирає! — обурено вигукнула Галина Геннадіївна.
— Та годі тобі! Зараз не час це обговорювати. Нам потрібно придумати, як змусити Аню продати квартиру і передати мені гроші. Я вже почав з нею розмову, мовляв, хочу відкрити власний бізнес — автомайстерню з мийкою. Нібито більше не можу мотатися у відрядженнях і жити на валізах, аби тільки заробити хоч якісь гроші.
— І що вона каже? — зацікавилася Віка. — Погодилася?
— Поки що ні. Звісно, їй важко розлучитися з квартирою, яка дісталася від батьків. А ще й віддати мені всі гроші… ризик. І Аня це прекрасно розуміє. Я пояснюю їй, що перший час нам доведеться пожити на орендованій квартирі, поки бізнес не почне приносити прибуток. А потім, мовляв, купимо житло краще.
— Не «ми», а «ми з тобою», — поправила його коханка.
— Ну так, ми з тобою і з дитиною. Заради вас і стараюся. Думаєш, мені легко? Все це провернути — не так просто, — цинічно посміхнувся Дмитро.
Ані стало зле. Все попливло перед очима, здалося, що ось-ось знепритомніє просто в коридорі у свекрухи. Вона насилу впоралася з диханням, тихо вислизнула зі свого укриття й покинула квартиру, не сказавши жодного слова.
Вони навіть не здогадувалися, що вона все чула. Але Аня не збиралася влаштовувати скандал, не збиралася кричати та з’ясовувати стосунки. Вона вчинить інакше.
На вулиці вона глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти тремтіння в руках. Тепер їй належало ухвалити найважливіше рішення у своєму житті.
— Чому вони так зі мною? Я ж любила, поважала, старалася для них… Невже вся справа в тому, що за п’ять років шлюбу я так і не змогла народити? Але ж це не вирок… — її думки плуталися.
Вона пропонувала Дмитрові ЕКЗ, навіть усиновлення, але він щоразу відмахувався: «Та не переймайся, мені це не особливо потрібно». І вона вірила, думала, що він просто ще не готовий до батьківства.
Анна завжди була сильною. Втративши батьків, вона, незважаючи ні на що, продовжувала жити. Їй хотілося бути щасливою заради їхньої пам’яті. Коли зустріла Дмитра, повірила, що це її людина. Він говорив красиві слова, запевняв, що тільки з ним вона буде щаслива.
— Ну й постарався ж ти, Дімо, — з гіркою усмішкою промовила Анна.
Але найстрашніше було навіть не зрада. Найбільше її вразило те, з яким холоднокровним розрахунком чоловік готувався залишити її без житла, буквально обібравши до нитки.
— Ну вже ні, любий. Цього не буде, — твердо сказала вона.
Увечері Дмитро повернувся з роботи. Все було, як завжди: поцілував її в щоку, повечеряв, поскаржився на втому і пішов спати. Анна з останніх сил стримувала себе, щоб не видати того, що їй усе відомо.
Наступного ранку він знову заговорив про продаж квартири.
— Ань, ну давай вже зважимося. Потерпимо пару років, зате потім буде власний бізнес, нова квартира… А там і дітей можна буде планувати, — переконував він, прикидаючись турботливим чоловіком.
— Гаразд, я подумаю. Може, ти й правий. Пора щось змінювати, — стримано відповіла вона. — От повернешся з відрядження, і займемося цим питанням.
— О, розумниця! От і правильно! Поки я у від’їзді, можеш пошукати покупців? Щоб час не гаяти, — радісно запропонував Дмитро.
Він навіть не сумнівався, що все йде за його планом.
Через два дні він поїхав у відрядження на два тижні. Анна не втратила ні хвилини.
Вона зателефонувала знайомій рієлторці та доручила їй знайти покупців. Потім вирушила на роботу й написала заяву на звільнення. Подала оголошення про продаж меблів і техніки. Покупці знайшлися напрочуд швидко. До того моменту, коли почали приходити люди дивитися квартиру, у ній майже нічого не залишилося.
Квартиру батьків Анна продала літній парі, яка запропонувала гарну ціну. Залишалося лише одне — подати заяву на розлучення. Це вона зробила в останній день перед від’їздом в інше місто, де жила її подруга Ліля.
Ліля давно кликала Анну переїхати, обіцяючи допомогти з роботою. І тепер, коли все склалося саме так, Аня нарешті зважилася. Вона попросила подругу підібрати для неї житло. Як тільки приїде, одразу купить собі нову квартиру і почне життя з чистого аркуша. Подалі від зради та брехні.
Коли Дмитро повернувся з відрядження, на нього чекав сюрприз. Анна не брала слухавку. А в її колишній квартирі жили зовсім інші люди, які стверджували, що тепер це їхня власність.
Аня з усмішкою уявляла, як він, ошелешений, стоїть перед чужими дверима, усвідомлюючи, що його грандіозний план провалився.
З негідниками тільки так і треба. А в неї тепер нове життя, нові можливості. І все обов’язково буде добре. Головне — не озиратися назад.
