Ось і настав момент, коли молодший син одружився. Старші діти давно покинули рідний дім – донька вийшла заміж і переїхала до чоловіка в інше місто, а син подався на Північ працювати. Світлана завжди знала, що вони довго в селищі не залишаться – донька мріяла про гарне життя, ще з дитинства обклеювала стіни вирізками з модних журналів, а син, що обожнював географію, завжди хотів поїхати кудись далеко, у далекі країни. А ось молодший, Єгор, був її опорою, її хлопчиком, і коли чоловік помер, він твердо сказав:
— Мамусю, я ніколи тебе не залишу, завжди буду поруч.
Тоді Світлана стояла біля могили, повторюючи крізь сльози: «Як же я тепер без тебе, Васю, як же жити?» Донька теж плакала, старший син стояв мовчазний, наче крижана глиба, а дванадцятирічний Єгорка весь похорон тримав її за руку, підставляючи своє тендітне плече. І слово своє він дотримав – навіть коли навчався, щовихідних приїжджав додому. Тому й дружину шукав таку, яка погодиться жити разом із ним у селищі. Будинок побудував, щоправда, на іншій вулиці, бо поряд місця не було. Кликав маму переїхати до них, але Світлана відмовилася – навіщо в домі дві господині?
Невістку звали Зоя. Вона мала великі сині очі та довге, нижче пояса, волосся. Єгор привіз її з міста, вони разом навчалися, і, як зізнався матері, він ще тоді за нею доглядав, але вона його не помічала. А тут, виходить, помітила. Весілля було гучним, веселим, приїхали всі родичі. Світлані наречена сподобалася – дівчина гарна, одразу видно, що з характером, а Єгору саме така й потрібна. А те, що білоручка й нічого по господарству не вміє – не біда, Світлана навчить.
Перший конфлікт стався вже за тиждень, коли Світлана прийшла допомогти зварити суп, бо Єгорові без нього не можна – з дитинства мав слабкий шлунок. Зоя накричала на свекруху, мовляв, у неї руки брудні, а вона ними хліб бере. Ну а чим же ж іще? Світлана не сперечалася, просто пішла. А ввечері Єгор попросив більше не приходити, якщо його немає, бо Зоя через це нервується.
— Мамо, ти не ображайся, просто Зойка зараз при надії, от і хвилюється, — намагався пояснити він.
Світлана не ображалася. Внуки – це добре, буде чим заповнити порожнечу в серці. Відтоді як старші діти роз’їхалися, вона відчувала всередині тільки холод.
Зустрічати породіллю з пологового будинку приїхали і її батьки, і подруги, і сестра. Світлана намагалася застерегти, що до немовляти не варто приводити стільки людей, але Зоя назвала її забобонною й недбало глянула на чоловіка. Єгор попросив маму не вигадувати, а краще всім чай приготувати. Світлана зробила, як просили – і нагодувала гостей, і посуд помила. А сама все поглядала на внучку – така маленька, така гарненька, так хочеться на ручки взяти!
— Можна потримати? – запитала вона.
Зоя подивилася на її руки й сказала:
— Тільки помийте їх.
— Так я ж тільки-но посуд мила!
— От саме! Ну що за неохайність!
Батьки Зої глянули на Світлану так, що їй стало ніяково – може, вона й справді чогось не розуміє?
Врешті-решт внучку потримати їй дозволили. Як же ж вона пахла! Чудове дитя. До того ж, Зоя трохи змінила свої правила – дозволила свекрусі приходити, поки Єгор на роботі, бо сама нічого не встигала. Світлана була тільки рада, хоч невістка й не пропускала нагоди її вколоти, а внучку давала на руки рідко. Вона намагалася не ображатися – якщо син її любить, значить, і вона має звикнути. Єдине, що зачепило по-справжньому, – те, що Зоя навіть не взяла рожевий комбінезон, який вона купила для внучки.
— Це що, з ринку? Моя донька таке носити не буде! Та й узагалі, вже тепло, не варто кутати дитину в комбінезон – на дворі ж квітень!
Дівчинку назвали Анею, на честь своячки, і Єгор пообіцяв, що наступну донечку назвуть на честь Світлани. Але вона сумнівалася, що Зоя схоче багато дітей, тож і не надіялася. Але тут вона помилилася.
Коли Ані виповнився рік, Зоя й Єгор оголосили, що чекають на другу дитину. Мати Зої зойкнула, мовляв, рано, а Світлана лише знизала плечима – в неї між першими дітьми теж різниця невелика, нічого страшного. Своячка знову невдоволено скривилася – вона завжди так робила, коли Світлана щось казала. У підсумку всі зраділи, стали вітати молодят. Зоя зашарілася й зізналася, що мріє про сина.
Так і сталося – народився хлопчик, Василько. Світлана заплакала, вона й мріяти не могла, що внука назвуть Васею, як її чоловіка.
До онука вона прикипіла душею. Другі пологи далися Зої важко, і цього разу вона вже не опиралася – дозволяла свекрусі допомагати по дому й доглядати за дітьми, особливо за малюком, який майже весь перший рік життя провів на руках у бабусі.
Зоя ж лежала й скаржилася на головний біль. Сильно набрала вагу, не могла схуднути й сварилася, що Світлана пече пироги. А як же без пирогів, якщо Єгор їх так любить? Тим паче Світлана й не вважала Зою товстою. Ну так, трохи кругленька стала, але хіба це погано? Вона все одно перестала пекти.
Третьою дитиною став Ваня. Блідий, худенький, слабенький – на нього без сліз неможливо було дивитися.
Діти росли, Ваня залишався хворобливим, тож і зі школою Світлана допомагала, особливо після того, як у селищі зникла дівчинка. Її шукали довго, поліція, волонтери, собаки… Знайшли аж через місяць, у річці. І не сама вона туди впала…
Єгор тоді страшенно злякався й попросив маму водити дітей до школи. А після уроків їх забирали або Зоя, або сам Єгор, якщо раніше звільнявся.
Вранці Вася заявив:
— Бабусю, навіщо ти нас водиш? Ми й самі можемо. Я вчора сам від Ані собак відігнав, і ми не заблукали!
Світлана нічого не відповіла, а прийшовши до Зої, застала її опухлу, з червоними очима й заплаканим обличчям.
— Як я тепер на вулицю вийду? – шепотіла та. – Всі пальцями тикатимуть!
— Досить із себе жертву корчити! – різко сказала Світлана. – Іди, вмийся, приведи себе до ладу. Разом підемо до магазину.
На диво, Зоя слухняно виконала суворий наказ Світлани, і вже за годину вони обидві важливо крокували до центрального магазину, везучи в колясці Ваню – той досі погано ходив. Катя, що працювала за прилавком, підняла голову й зухвало втупилася у свою суперницю.
— Катю, нам треба вершкове масло, маєш добре? Єгор мій пиріг так любить з сиром, Зоя готує його просто неперевершено. І сиру свіженького дай, і он тих дорогих цукерок – Зоя їх обожнює, а чоловік на кохану дружину грошей не шкодує. Якраз сьогодні зарплата, сказав, що можна витратити скільки треба.
Зоя стояла поруч і миттю вловила мамин настрій – теж увійшла в гру. Коли покупки були запаковані, Катерина раптом випалила:
— А мені завтра телефон подарують. З камерою. Тож ваші цукерки мені не потрібні!
Світлана легенько штовхнула невістку під лікоть – мовляв, не хвилюйся, ніякого телефона їй не буде. Вони попрощалися й пішли додому. А після обіду й справді разом спекли пиріг, але Єгору не залишили жодного шматочка. Він, мабуть, уже отримав від своєї коханки донос і, повернувшись, заходився заглядати під рушник, де лишилися самі крихти.
— Ви що, навіть мені не залишили? – обурився він.
— Вибач, синку, якось не помітили, що все з’їли, – збрехала Світлана. – Ти краще борщу поїж, він корисніший. А в нас новина – я домовилася, Зоя виходить на роботу. Пам’ятаєш дядю Сашу? Він відкрив службу доставки, йому потрібна телефонистка. Зарплата хороша, водії – хлопці порядні, нашу Зою не скривдять.
— А як же Ваня? – розгублено перепитав Єгор.
— А я на що? Невже не впораюся з власним онуком? Так що діставай гроші – треба Зої нормальний одяг купити, зачіску зробити. Давай-давай, чого завмер?
Єгор не насмілився перечити матері – дістав гаманець і покірно відраховував купюру за купюрою, поки Світлана не опустошила його кишеню. А тепер, будь ласка, йди та купуй своїй Катерині телефон за що хочеш!
Звісно, ні про яку домовленість із Сашком не було й мови, але колись він був не байдужий до Світлани й не міг відмовити – взяв Зою другою телефонисткою.
— Ти тільки Єгору скандалів не влаштовуй, – порадила Світлана. – Дій так, ніби нічого не знаєш. Просто тримайся холодно, без особливих ніжностей. Займайся дітьми, домом, розповідай більше про роботу.
Сама ж Світлана почала нахвалювати синові Зою – і господиня вона хороша, і дітьми займається, і яка ж красуня! Що ж іще залишалося? Адже якщо вони посваряться, Зоя може поїхати до батьків і забрати дітей.
План Світлани спрацював блискавично. Очевидно, Катерина влаштувала скандал через відсутній подарунок, а вдома – навпаки, тиша, спокій, ще й дружина, вбрана й доглянута, зранку поспішає на роботу. Єгор навіть почав зустрічати Зою з роботи, особливо після того, як кілька разів її підвозив один із водіїв. Це теж була порада Світлани – попросити когось із колег, але так, щоб чоловік нічого не запідозрив.
Минуло три місяці, й Єгор став оминати магазин Катерини, а Зоя просто сяяла. Ваня, звісно, сумував за мамою, але зате більше гуляв зі Світланою, став активнішим, навіть зміцнів – а чого відразу хрест на дитині ставити, хай як може, так і ходить, головне, що розум у нього працює.
Напередодні Великодня Зоя повернулася додому вся рум’яна, очі горіли – видно було, що їй не терпиться поділитися новиною.
— Я дитинку чекаю, – повідомила вона. – Сьогодні була в лікаря, дівчинка буде!
Світлана давно це зрозуміла – досвідчений погляд підказав. А що це буде дівчинка – так вона й по животу побачила.
— Отже, буде у нас тепер і Свєточка, – радісно усміхнулася Зоя. – А де той рожевий комбінезон, що Ані не підійшов? Думаю, він знадобиться – народжувати мені якраз восени.
Світлана розцвіла в усмішці, обняла невістку й сказала:
— Лежить собі, нікуди не дінеться! І пінетки, і шапочка… Ой, як же це… – вона розгубилася, не знаючи, як запитати, щоб не образити. – Ну, чи все гаразд… як у Вані…
Зоя заперечно замахала руками.
— Усе добре! Я не хотіла казати, поки не було впевненості. У неї жодної хвороби немає, перевірили за генетикою.
І обидві жінки видихнули з полегшенням. Було спокійно й тепло на душі. А попереду чекало стільки хорошого…
