У знайомої жінки — справжнє горе: син вирішив одружитися з дівчиною «не нашого кола». Я її розумію, у самої діти, теж би хвилювалася… Але щоразу згадую одну історію про пані Іванову.
Її син без попередження заявив: «Ось Марина, ми розписалися».
Родина в Іванової була, м’яко кажучи, елітна: доктор наук, два кандидати, хореограф, головний інженер, літературний критик, кардіолог, телеведучий… А тут — дівчина з сумнівним походженням і, безперечно, з поганими манерами. Батько десь пропав, мати — телятниця (телятниця, уявляєте?), освіта — маляр-штукатур, зовнішність нічим не видатна. Відчуття було таке, що доля прицілилася, плюнула — і влучила прямісінько в її сина.
Але малярша поводилася тихо, не привертала до себе уваги: прошелестить по коридору, більше її ніде й не чути.
— Почекай, — попереджала подруга Аріна, — ще обживеться, ще наплачешся.
А потім восени син поїхав у відрядження до Штатів.
— Як уявлю, що в моїй квартирі це страховисько шмигає туди-сюди, то краще б додому не повертатися! — ділилася Іванова з Аріною.
До Нового року син повернувся, а вже в березні ошелешив новиною: йому запропонували контракт у США, там же він познайомився з чарівною Ніколь, і тепер у четвер у нього розлучення з маляршею, а в п’ятницю він вилітає. «Ти, мамо, не хвилюйся, буду дзвонити».
Іванова поплакала, проводила сина, помахала рукою.
Малярша ж мовчки складала свої речі: дорожня сумка, пакет із супермаркету — ото й усе її багатство. Обличчя змарніле, погляд як у покинутого собаки.
Іванова зітхнула і таки спитала:
— Є куди йти?
Дівчина ледь чутно відповіла:
— У гуртожитку місце звільниться через місяць. Поки що дівчата мене на розкладачці прихистять…
Іванова дивилася, дивилася, а потім сказала:
— Через місяць і з’їдеш. Розпаковуйся.
Назвала себе дурепою. Аріна, почувши про це, тільки підтвердила:
— Оце так на свою голову напоролася!
Зранку малярша тікала на роботу, поверталася пізно, ледь тримаючись на ногах. Гроші за проживання намагалася всунути, гордо заявивши, що заробляє достатньо.
Так минуло три тижні. І тут Іванову зненацька скрутило — серйозно, на півтора місяця лікарні, ледве виборсалася.
Син дзвонив кілька разів:
— Тримайся, мамо, я тобі фото скинув — ми з Ніколь на тлі Ніагари!
Іванова подивилася: та нічого особливого ця його Ніколь, точно не варта такої жертви.
Аріна навідувала нечасто, вічно зайнята. А малярша варила бульйони, морси, готувала курячі котлети на пару.
— Щось мені це твоє догоджання підозрілим здається, — бурчала Аріна. — Ти впевнена, що вона там не прописалася? Полквартири не винесла? До речі, будеш котлетку? Я з роботи, голодна.
Коли Іванову виписали, малярша її додому привезла, допомогла піднятися на поверх.
— Я забігаю ненадовго, відпросилася на кілька хвилин, — кинула на ходу й побігла.
Іванова пройшлася квартирою: чисто, ані порошинки. На кухні записка:
«Світлано Павлівно, дякую. Обід у холодильнику. Одужуйте. М.»
Перевірила заначки — все на місці. Заглянула до синової кімнати — ніби й не було тут ніякої малярші.
За тиждень вона простукала знайомі двері гуртожитку.
Три ліжка, стіл, під столом притулена розкладачка.
— Ось, коли свою квартиру побудуєш — тоді й з’їдеш. А поки збирайся, таксі чекає, лічильник тікає.
У вересні вирушили купувати осіннє пальто – соромно було дивитися, в чому ходить дівчина. Та й пристойні чоботи теж потрібні. У торговому центрі випадково натрапили на подругу Арину.
Подруга Арина одразу сказала:
— Хорошу прислугу вдень з вогнем не знайдеш, я-то знаю. А в тебе ще й безкоштовно! Ловко ти, Іванова, влаштувалася!
Іванова лише глянула на неї і спокійно відповіла:
— Це у тебе прислуга, а в мене – невістка. Пішли, Маришо, нам ще сумку треба подивитися, і штани, і я собі шарфик хотіла підібрати.
Іванова, вже вдома, розповідала:
— На перший внесок сама назбирала, жодної копійки в мене не взяла. Дім ось-ось здадуть, шукаю гарні шпалери, бо їй ніколи – працює з ранку до ночі. Нещодавно ледве дотяглася додому, я лише відвернулася, щоб чаю налити, а вона вже сидячи заснула…
Іванова зітхнула:
— Я вже вся змучилась, все думаю… Молода, красива, господарська та ще й з квартирою! Мариша – дівчина розумна, але й найрозумнішій можна голову задурити. Не повіриш, ночами не сплю, переживаю, аби не потрапила на гачок до якогось пустомелі чи негідника… Не з нашого кола…
