Мій запізнілий чоловік… Вперше заміж у 55…
Минуло вже п’ять років, відколи ми зіграли весілля. Мені зараз 60, а моєму чоловікові – 65. Здається, що в цьому немає нічого дивного – люди одружуються в будь-якому віці. Але що справді незвично – це те, що цей шлюб перший і для мене, і для нього.
Я навіть не збиралася виходити заміж, узагалі ніколи! Ще в молодості, коли мені не було й двадцяти, мене покинув хлопець, якого я шалено любила. Його звали Слава. Він зник на п’ятому місяці моєї вагітності. Спочатку, зізнаюся, я навіть думала про найгірше, але взяла себе в руки. Дала собі слово, що більше ніколи не дозволю чоловікові завдати мені болю.
Я вирішила, що краще бути одній, ніж знову опинитися покинутою. І дотрималася цієї обіцянки. Виросла моя донька, вийшла заміж, народилися онуки… А я, як вперта, жила своє життя на самоті. Чоловіки звертали увагу, навіть пропонували руку і серце, але я була непохитна. Одна – значить одна!
Та роки зробили своє. З жінки з м’яким серцем я перетворилася на жорстку, іноді навіть грубувату. Не було сенсу піклуватися про те, щоб бути привабливою для когось – я ж не шукала нікого.
Але доля – дивна штука. Вона знайшла мене, коли я цього зовсім не чекала…
Коли я вийшла на пенсію, то, як і багато людей мого віку, вирішила зайнятися дачею. Мені дістався маленький будиночок від батьків, і я почала туди їздити. Дорога займала трохи більше години, тому я завжди брала з собою журнали з кросвордами, щоб скоротити час у дорозі.
Одного разу, на черговій зупинці, у вагон зайшли троє: подружня пара та невисокий сивий чоловік. Спочатку всі мовчали. Але потім я почула, як жінка тихо каже:
— Слава, давай заїдемо до дітей, допоможемо… Ти ж їм батько…
Але її слова заглушив роздратований голос чоловіка:
— Ти що, дуpепа? Думаєш, я буду перед цими придуpkами на колінах повзати?!
Потім пішов потік образ, матюків у бік дружини й дітей. Я мимоволі глянула на нього – і серце завмерло. Це був він! Той самий Слава, який багато років тому покинув мене вагітною! Він майже не змінився, хіба що риси обличчя стали різкішими, а злість, що накопичувалася роками, зробила його ще похмурішим. Як і в молодості, він був високим, широкоплечим, грізним.
Слава, звісно, мене не впізнав. Але, впіймавши мій погляд, раптом вибухнув криком:
— А ти чого вирячилася?! Відведи очі, а то зараз вліплю!
Я оніміла. Руки й ноги перестали слухатися, ніби тіло відмовилося діяти. То був страх чи шок? Я не розуміла.
І тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Маленький сивочолий чоловік, що сидів навпроти, несподівано підвівся й став між мною та Славою. Його голос, хоч і спокійний, прозвучав наче грім:
— Якщо ти не припиниш хамити жінці, матимеш справу зі мною. Для мене чоловік, що так поводиться, – ніхто. Я тебе в баранячий ріг скручу!
Моє серце завмерло. Я навіть подих затримала. Який ще «баранячий ріг»?! Слава ж його одним пальцем розчавить! Я вже приготувалася захищати свого несподіваного рятівника…
Але сталося щось неймовірне. Слава, який ще хвилину тому горлав на всю електричку, раптом осів, втягнув голову в плечі, щось пробурчав собі під ніс і відвернувся.
І тоді мене наче осяяло. Виявляється, цей «грізний герой» мав силу лише проти жінок. А ось перед справжнім чоловіком одразу пасував. І через нього… через нього я зруйнувала собі життя? Витратила стільки років на страх, на втечу від почуттів?
У горлі стиснулося, очі наповнилися сльозами. Усе, що я пережила за ці роки, пронеслося переді мною в одну мить.
Слава з дружиною вийшли на наступній зупинці. А я більше не стримувала сліз.
— Навіть сльози не псують вашого обличчя, — почувся поруч лагідний голос.
Я підвела голову. Переді мною сидів не просто маленький чоловічок, як здавалося спочатку, а мужній, сміливий чоловік із глибокими, розумними очима.
— Федір Борисович, — представився він, усміхнувшись. — Військовий у відставці.
Так я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Тоді ж, у цій електричці, я вперше за багато років усвідомила, що хочу бути поряд із кимось. Що хочу кохати і бути коханою.
І сталося так, що це бажання здійснилося.
Ми з Федором щасливі. І я знаю точно — життя мудро розставляє все по місцях. І не має значення, скільки тобі років. Бо навіть осінь життя може бути наповнена теплом, любов’ю і справжнім щастям.
