Танька завжди була найбільшою дівчиною в класі, через що страшенно комплексувала. Висока, з кремезною статурою, вона дивилася зверху навіть на найвищих хлопців у школі. Навіть постійна сутулість і звичка носити взуття на абсолютно плоскій підошві не допомагали їй стати хоч трохи нижчою. Через це Таня була дуже сором’язливою і намагалася ніколи не привертати до себе зайвої уваги.
Проте за добру вдачу, чуйність і скромність її поважали однокласники. Ніхто не смів ображати або дражнити дівчину.
Змиритися з тим, що вона, ймовірно, ніколи не вийде заміж, Танька вирішила ще змалку. В її очах завжди ховалася тінь майбутньої самотності, але нарікати на долю вона не дозволяла собі навіть перед матір’ю.
Коли їй почало наближатися до тридцяти, вона твердо вирішила, що хоче мати дитину. Не хотіла залишитися і без чоловіка, і без дітей одночасно. З самого юнацтва Таня мріяла про велику родину, дітей, яким зможе віддати всю свою любов.
Послухавшись поради матері, дівчина взяла путівку до віддаленого будинку відпочинку. Сподівалася, що там їй пощастить зустріти когось, хто допоможе здійснити її заповітну мрію.
На вечірніх танцях Тетяна обрала найменшого серед усіх вільних чоловіків, трохи пококетувала, як уміла, і провела з ним кілька ночей, щиро молячись Богові про дитину.
І Бог почув її. Вона завагітніла. А через дев’ять місяців народила дівчинку, дуже схожу на свого батька.
Раділи всі: і бабуся, і колеги по роботі, і навіть сусіди щиро хвалили молоду матір. Але найбільшою була радість самої Тані – її словами неможливо було передати. Всю свою незатребувану ніжність, всю любов вона вкладала в свою маленьку донечку, яка зростала її найбільшим скарбом.
Жили вони скромно, якщо не сказати – бідно. Таня отримувала допомогу на дитину, працювала касиркою в невеличкій організації. Колеги поважали її, з сусідами вона завжди знаходила спільну мову. А в її серці постійно жевріло тихе тепло – її дитина росте, мама поруч і здорова.
Що ще потрібно для щастя?
Але Господь підготував для Тані ще одне випробування…Наступили 90-ті – нелегкі часи, країну лихоманило. Донька вже навчалася у восьмому класі та товаришувала з хлопцем-однолітком, який мешкав разом із матір’ю та сестрою поверхом вище. Родина також жила без батька.
Якось сталося страшне – мама цього хлопчика, слабка від природи жінка, раптово померла від раку.
Всі сусіди співчували осиротілим дітям, допомагали з похороном, хто чим міг – знайомі, колишні колеги, просто добрі люди.
А наступного дня у двері Тетяни хтось постукав. Вона відчинила – на порозі стояли брат із сестричкою, осиротілі та налякані.
— Тітко Тань, можна ми у вас залишимося?..
Таня подивилася на дітей, і в її серці защеміло. Вона обняла їх, і вони всі разом заплакали. Віддати малечу до дитячого будинку вона навіть подумати не могла. Оформила опіку, взяла дітей до себе. Але й у своїй квартирі вони її не обтяжили, адже у них залишилося власне житло поверхом вище.
Так Таня стала багатодітною матір’ю. Саме так, як завжди мріяла. Господь знав, до чиїх дверей направити цих сиріт…
Вона підняла на ноги всіх трьох дітей. Мати Тані, як могла, також допомагала, не залишаючи доньку без підтримки.
Допомагали й добрі люди: хтось приносив одяг, хтось до свят ділився варенням чи пирогами. Все в них склалося якнайкраще.
Минуло багато років. Сьогодні всі троє дітей приїжджають провідати свою маму, привозять онуків погостювати. Ось так інколи розпоряджається доля… І всі вони – щасливі.
(Історія написана на основі реальних подій)
