Цій красуні через півтора місяця виповнюється 69 років. Останні десять років вона, за всіма пострадянськими традиціями, відкладала гроші на похорон. Виділила у хаті крихітну комірчину і складувала туди все необхідне для власного прощання: гроші, тканину, дерматинові туфлі та три бавовняні блузи. Колір – на вибір, бо ж невідомо, якої породи буде труна, а образ має гармоніювати.
Рідні спершу сміялися, потім почали сердитися:
— Ну куди тобі, бабцю, помирати?! Вже живи в своє задоволення!
Бабця кивала, погоджувалася, але вперто продовжувала списувати себе з рахунків.
— На День народження нічого не даруйте. Мені вже нічого не треба. У мене все вже було.
І ось, серед усіх цих буденних турбот — варіння полуничного варення, вибору між труновим дубом та сосною — з сусідньої черешні падає дід.
Дід — Віктор Павлович. Прийшов у гості до сестри — сусідки нашої героїні. Поліз за вишнями, оступився і приземлився прямісінько на бабусин город. Йод, флірт у молоденькій моркві, спільні життєві трагедії вдівства, зближення на тлі остеохондрозу – і ось вже «Віктор Павлік»» переїжджає до бабці.
Разом із ним хата поповнюється новим котом, дивним пилюжним карбюратором і двома піджаками з дірявими лацканами.
Усі задоволені: бабця розцвіла, бур’ян прополотий, родина тішиться, що погребальна тема закрита, «Віктор Павлік» влився в сім’ю. Все чики-пікі.
Аж тут бабця оголошує, що виходить заміж.
Усі завмирають, як у родині Облонських.
Мовчать усі, крім її сина (батька моєї знайомої).
— Ма, ти серйозно?! Заміж?! У твоєму віці?!
— А що?
— Тобі 69! Ти ж сама казала, що вже готуєшся відходити!
— Передумала.
— Ладно… Але… За «Віктора Павлика»?! За нього?!
— Він Віктор Павлович.
— А тато? Ти про тата подумала?
— Давно помер.
— А повага?! Повага, мамо! Хоч би з поваги до нього…
— Теж померти?
І ось, на очах у приголомшених родичів, два пенсіонери, яким дивним чином розігнуло спини, починають підготовку до свята.
Організація весілля – рівень «бабця»
🔹 Ресторан? Не ресторан, кафешка. Зарезервували столик.
🔹 Меню та музика? Довго радилися. Смажене – поменше, ковбаси – побільше.
🔹 Курка та пироги? Принесемо самі.
🔹 Алкоголь? Твердого – трошки, дороге замінити, легке розбавити.
🔹 Гостей? Двадцять.
🔹 Фата? Та ви що?! Яка фата, в моєму-то віці!
🔹 Тамада? Треба брати.
🔹 Торт? Два! Два торти!
🔹 Гроші звідки? Так на похорон же відкладали!
Дата призначена на вересень, одразу після картоплі.
Щастя пахне абрикосами та курячим послідом
Знайома каже, що бабця аж світиться. Вперше в ній стільки жаги до життя. Вона насолоджується кожною миттю, цінує повітря, абрикоси та навіть курячий послід.
І ще жартує!
— Якщо не доживу до весілля, тільки в весільній сукні мене не ховайте.
— Чого?
— Ну соромно перед людьми… Невеста вже не дівчина. Хі-хі.
Ото вже «хі-хі»!
— Ба, що тобі на весілля подарувати? — питає знайома.
— Та нічого не даруй.
— Тобі ж нічого не треба?
— У мене вже все є.
І посміхається їй золотими зубами.
Наречена.
