Жінка з жахом дивилась на свою новонароджену доньку. Вона була впевнена, що вагітність пройде без проблем: не було токсикозу, а нерви її ніхто не тріпав. Та дитина народилася з вадами.
Пожила жінка, медсестра, поглянула на малу і по-жіночому сказала:
— Ох, важка доля чекає твою дівчину! Навряд чи хтось захоче на таку жінитися.
Наташа й сама це розуміла, але більше всього вона боялась, що скаже чоловік. Вона була готова залишити дитину в лікарні, якщо він так вирішить, адже, чесно кажучи, вона вже зараз відчувала до неї огиду.
Але найгірше, що вона боялась: через потворність доньки чоловік захоче розлучитись. Куди вона піде? В рідний дім? Там брат з дружиною живуть. В селах зазвичай дівчат заміж віддають, а до батьків тільки на свята.
Незважаючи на її побоювання, чоловік не подав на розлучення, навіть не захотів залишати дитину в лікарні. Він назвав доньку Прасковією, на честь своєї померлої бабусі.
Прасковія росла сильною дівчинкою, навіть попри те, що мати майже не годувала її грудьми, їй було огидно до неї торкатися. Дитина з самого початку дивилася на матір таким поглядом, ніби розуміла, що її не люблять.
Через три роки Наташа народила другу доньку — Василису. Ось її вона пестила і доглядала. Постійно було чути:
— Прасковія! Відійди від сестри! Ти її лякаєш!
— Прасковія! Не чіпай вершки, це для Васі!
— Прасковія! Зникни з очей! Ти мені все настрій псуєш!
Прасковія тихо йшла у глибину саду, де в неї було своє улюблене місце — великий чорний камінь, на якому вона годинами сиділа і дивилася вдалину. Їй було боляче і прикро через те, що вона не така, як усі. Так, одна нога коротша за іншу, і на верхній губі залишився шрам від операції, зробленої в дитинстві, але вона ж не винна в цьому.
Прасковія вчилася дуже добре, вчителі часто ставили її в приклад іншим дітям. А от Василиса навчанням не цікавилась. Вона любила милуватися у дзеркалі, заплітаючи та розплітаючи свої довгі, чорні як смола коси. По дому вона не допомагала, а бігала грати з подружками, бо ж Прасковія і так не виходить з дому, то нехай займається домашніми справами.
Прасковія підмітала, прала, і навіть, незважаючи на свою хромоту, носила воду з колодязя, могла замісити тісто на хліб. А Василиса проходила повз і сміялася — кожному своє! На свята Наташа купувала нове плаття і туфлі Василисі, а Прасковії або нічого, або перешивала щось із старого. Вона вважала, що все одно дівчина не стане красивішою, навіщо витрачати гроші.
Сусіди шкодували Прасковію, бо бачили, як несправедливо її мати ставиться до старшої дочки. Але Наташа, здається, нікого не слухала. Вона прямо казала, що готова була відмовитися від доньки, і якби не чоловік, так би і зробила. Але тепер нехай дякує, що виростає в родині, а не в дитбудинку.
Батько Прасковії вихованням дітей не займався. В його розумінні він був лише годувальником, а все, що стосувалося дому та дітей, було вже справою жінки. Коли Прасковії виповнилося п’ятнадцять років, батько загинув на лісоповалі. Наташа трохи погорювала, але що було робити — потрібно було вирощувати дітей. Для себе вона вже давно вирішила, що відправить Василису в місто на навчання. Нехай отримує професію, виходить заміж, а Прасковія хай залишиться вдома, доглядатиме за нею.
Жінку не турбувало, що Василиса в школі ледве вчиться, а всі її домашні завдання виконує Прасковія, бо сама Василиса нічого не розуміє в навчанні. Їй би Прасковію в місто відправити, хоча б на кухаря навчити. Адже яка у неї випічка! Караваї пече — просто чудо, пироги, борщ який наваристий і густий! Дійсно, випічка у Прасковії була на славу. Їй навіть замовляли весільні караваї. Прасковія їх спікала, і всі в селі дивувалися, не знали, чи їсти їх, чи залишити як твір мистецтва.
А ось Василиса навіть картоплю смажити не могла — то підгорить, то не пропечеться, але навіть в таких випадках Наташа завжди знаходила пояснення.
— Тобі не обов’язково вміти готувати. Головне — знайти хорошого чоловіка, він тебе і на руках носитиме, і по ресторанах водитиме. Ось Прасковії готування стане в пригоді, може, хоч її борщ комусь сподобається.
Василиса посміхалась, і справді, мати була права. Зараз їжу можна з будь-якого ресторану додому замовити.
Захоплена мрією про комфортне життя у місті, Василиса поїхала до міста не для того, щоб навчатися, а щоб знайти багатого чоловіка. І ось, вже на першому курсі, їй вдалося познайомитися з заможним чоловіком. Так, він був одружений, але це не мало значення. Адже скільки у нього грошей! Вона забере його у жінки і заживе, як у казці. Навчання довелося покинути, адже бізнесмен всюди возив її з собою, і вже не до уроків було.
Щоб швидше розлучити його з жінкою, Василиса робила все можливе: залишала слід від помади на його сорочці, бризкала своїми духами на пиджак, залишала кілька волосків в його машині.
Наташа тільки раділа за доньку, казала їй, як швидше позбутися суперниці. А Прасковія, в свою чергу, лише качала головою.
— Це не гарно, що ви робите, це великий гріх — руйнувати чужу сім’ю.
Наташа тоді розлютилась і почала тягнути Прасковію за коси по подвір’ю, при цьому кричала:
— Ти б краще про себе подумала, ущербна! Кому ти потрібна з твоєю хромотою? Завидуєш Василисі?
Якраз проходив голова села. Він був вдовий і виховував трьох дітей. На жінок не дивився, бо знав, що багато хто цікавиться тільки його будинком і худобою, а дітки його нікому не потрібні. Почувши крики, він зайшов у двір, вирвав Прасковію з рук матері і спитав:
— Підійдеш за мене? Скажу прямо, я вже не молодий, мені за сорок. Берегтиму тебе, на руках носитиму, але ти повинна полюбити моїх дітей, як своїх. Що скажеш?
— Так, погоджуйся, погоджуйся! Говори, що погоджуєшся! Чого тут упиратися?
— Наталю Степанівно, я не в вас питаю!
Прасковія була в шоці. Сам голова села просив її руки, а за ним бігали всі жінки. І він обрав її. Так, він був старший на двадцять років і мав дітей, але це не мало значення. Головне, що вона буде подалі від матері, а потім вже звикне.
Весілля було гучне. Три дні гуляли, вся село зібралося. Після весілля почалося нове життя для Прасковії. Вона і пекла, і варила, і прибирала в домі. В будинку голови все стало ще краще, і діти стали щасливішими, адже в них з’явилася така гарна мама.
А Василиса так і не вийшла заміж. Бизнесмен її покинув, видно, не планував одружуватися. І вже через місяць вона знайшла нового кавалера. Наважившись на шлюб, вона поставила умови: або весілля, або більше не трать мій час. Той погодився і повів її в ЗАГС. Але невдовзі він почав виносити все з її квартири, взяв кредити, і навіть заставив Василису взяти кредит на себе. Через кілька місяців вона вже мала два кредити, а її чоловік зник за кордоном.
Наташа змушена була продавати свій будинок, щоб погасити борги дочок. Вона була певна, що Василиса знайде багатого чоловіка, і все буде добре, але не здогадувалась, що для Василиси жити з нею під одним дахом не було великим бажанням. Як тільки Василиса погасила борг, вона повідомила матері, що кожна з них піде своєю дорогою.
Наташа померла в той же день, мабуть, її серце не витримало такого ставлення. Вона так сподівалася, що її Василиса буде до неї прихильна, як і колись вона ставила її на перше місце. Прасковія поховала матір, а Василиса не залишилася навіть на сороковини, хоч сестра просила її залишитись.
Відтоді більше нічого про Василису не чули. Прасковія ж час від часу навідується на могилки батьків, приносить квіти і розповідає, як щаслива в шлюбі, як добре у неї все в житті. Вона також згадує, як важко бути нелюбимою дочкою.
