— Знову твоя мама телефонує, Михайле, — з роздратуванням промовила я.
— Вона набирає кожні три години, це вже переходить усі межі!
— Вона просто сумує, не бачу в цьому нічого поганого, — відповів чоловік.
Прив’язаність свекрухи до єдиного сина я могла зрозуміти, але її постійне втручання у наше життя дратувало мене з першого дня шлюбу з Михайлом. Ми побралися півтора року тому, не поспішали заводити дітей, спершу хотіли придбати власне житло. Поки що жили в орендованій квартирі, і нам було там досить комфортно. Чоловік пропонував переїхати до його матері в інше місто, але я категорично відмовилася.
На той момент мені якраз запропонували стажування в престижній компанії, після якого я отримала добре оплачувану цікаву роботу. Михайло погодився, що тепер ми можемо дозволити собі орендувати житло, і більше не заводив розмов про переїзд до матері. Але от вона сама не могла змиритися з тим, що залишилася одна після одруження сина. Телефонувала йому безперервно: і у будні, і на вихідних, пояснюючи це тим, що дуже сумує. Чоловік охоче з нею спілкувався, іноді навіть переказував гроші, оскільки пенсія у Катерини Семенівни була невеликою. Я не втручалася, проте її настирливість мене дратувала.
А потім не стало моєї бабусі. Вона не скаржилася на здоров’я, жила у просторій двокімнатній квартирі, яку колись придбала разом із дідусем. Їй було вже за вісімдесят, коли вона пішла слідом за ним. Ми були приголомшені. Мама дуже сумувала, часто плакала. Я теж безмежно любила бабусю Таню, її відхід став для нас великим горем. Це ще більше зблизило мене з батьками, адже після весілля ми трохи віддалилися.
Ми довго сиділи на батьківській кухні, згадуючи бабусю. Вона була доброю, терплячою жінкою, яка любила всіх нас безмежно. Вона мріяла про правнуків, але не дочекалася їх. Найболючіше в смерті те, що людина зникає назавжди, і ти вже ніколи не зможеш просто подзвонити їй, написати чи прийти в гості.
Коли горе трохи відступило, ми почали вирішувати, що робити з її квартирою. Вона потребувала ремонту, але була затишною, у гарному районі. Батьки, які жили у власному будинку, втомилися доглядати за великим подвір’ям і захотіли спокою та комфорту на старості років. Вони вирішили переїхати у квартиру бабусі, а будинок продати, віддавши нам виручені гроші на купівлю житла.
— Доню, власний дах над головою — це важливо, — наголошувала мама.
— Зараз без дітей вам простіше, а що буде, коли вони з’являться? Треба думати про майбутнє. Ми дамо гроші, тільки оформлюй квартиру на себе, гаразд?
— Ми ж із Михайлом планували брати кредит у банку, поступово виплачувати…
— І п’ятнадцять років переплачувати чужій людині? — втрутився батько.
— Ми вже не молоді, і хочемо трохи спокою. У квартирі буде зручніше. Все продумано, не сперечайся.
Ми ухвалили рішення. Батьки швидко знайшли покупців на будинок, не завищуючи ціну. Поки йшов продаж, розпочали ремонт у бабусиній квартирі: поклеїли шпалери, натягнули стелі, оновили проводку. Незабаром вони переїхали, а я взялася шукати житло для нас із Михайлом.
Я переглядала варіанти кожного дня, хотіла знайти квартиру ближче до центру, але в спокійному районі, щоб бути поруч із батьками — адже вони допомагатимуть з дітьми у майбутньому. Чоловік був зайнятий на роботі, тож на перегляди не встигав. Я звернулася до рієлтора, якому довіряла. Через два тижні знайшла чудовий варіант: простору трикімнатну квартиру біля старого парку з каштанами та ялинами.
Помешкання було світлим, з великою лоджією та підігрівом підлоги. Власники переїжджали до сина в інше місто і готові були швидко продати. Ми вже майже домовилися про угоду, коли я вирішила ще раз обговорити це з чоловіком.
— Михайле, потрібно, щоб ти подивився квартиру, яку я вибрала. Впевнена, тобі сподобається. Виділи час, поїдемо разом. Якщо схвалиш — купуємо, — сказала я за вечерею.
Я приготувала смачну індичку в кисло-солодкому соусі з рисом та овочами. Чоловік обожнював рис і міг їсти його щодня. До того ж, я ще й спекла рибний пиріг до чаю. Ми насолоджувалися вечерею та розмовою.
— Ох, не знаю, як усе встигнути! — зітхнув чоловік.
— На роботі зараз завал. Але я хочу обговорити з тобою одну ідею.
— Яку саме? — зацікавлено глянула я.
— Принеси ключі від бабусиної квартири. Там буде жити моя мама, — заявив чоловік.
Я здивовано подивилася на нього.
— Михайле, але ж там уже мешкають мої батьки! Ти серйозно?..
Вони ж продали свій дім, щоб ми могли придбати собі житло, ти ж це прекрасно знаєш, — намагалася пояснити я Михайлу.
— Мама дуже сумує за мною в іншому місті, вона не може бути одна, розумієш?
— І що ти пропонуєш, виселити моїх батьків на орендоване житло? Чому б твоїй мамі не зняти щось тут, ближче до нас.
— Тому що у неї маленька пенсія, а я не мільйонер, щоб оплачувати їй квартиру! — наполягав Михайло.
— Це взагалі розмова ні про що. Я такого ніколи не зроблю. Мама з татом і так нам дуже допомогли. А ти, замість того щоб подякувати, хочеш їх на вулицю вигнати!
— Мені моя мати дорожча!
— А мені дорожчі мої мама і тато.
Ми довго мовчки дивилися один на одного, а потім чоловік встав із-за столу і сказав:
— Тоді я від тебе йду. Ще прибіжиш мені ноги мити і воду пити, і гордість свою забудеш!
Я демонстративно підняла брову і похитала головою. Михайло ходив по квартирі, збираючи речі, продовжуючи сипати докорами та образами. Він був упевнений, що я зупиню його, а якщо ні, то довго одна не витримаю і примчуся до нього, згодна на все, аби цей золотий чоловік повернувся до мене. Як би не так! Після того, що він посмів вимагати від мене, я не хотіла Михайла ні бачити, ні чути.
Чоловік пішов на ніч дивлячись, і я залишилася одна на орендованій квартирі, яку незабаром збиралася покинути. На чоловіка я була дуже зла. Довго не могла заснути, зателефонувала мамі, все їй розповіла.
— Мені Михайло ніколи особливо не подобався, ти знаєш. Але такого я від зятя не очікувала! — сказала мама.
— Та й я подумати не могла, що він виявиться таким. Ні в що мене не ставить, а вас взагалі мало не на вулицю вигнати готовий. Матуся його, бачте, сумує! Запропонував би він їй житло зняти поруч з нами, я б погодилася. Але про це навіть мови не було. — виговорювалася в трубку я.
— І що ти тепер робитимеш? Підеш від нього?
— Пішов він від мене, а я подам документи на розірвання шлюбу. Такий мамин синок мені не потрібен. — сказала я. — Поїдеш завтра зі мною квартиру дивитися?
— Звичайно, доню. І давай-но, моя хороша, спати. Ранок вечора мудріший. Потрібно відпочити, завтра такий важливий день.
Я попрощалася з мамою, переодяглася в свою улюблену піжаму з ведмедиками, але заснути все одно не могла довго. Думала і про покупку житла, і про Михайла. Зранку подала документи на розірвання шлюбу, після чого помчала на зустріч з рієлтором. Мама була зі мною, у всьому мене підтримувала, і для мене це було важливо. Михайло не написав і не зателефонував, що мене швидше радувало, ніж засмучувало. Продовжувати сваритися з майже вже колишнім чоловіком мені зовсім не хотілося.
Ми з мамою довго оглядали квартиру. Все нам там подобалося. Було вирішено виходити на угоду. Оформлено все було повністю на мене, шлюб з Михайлом розірвали швидко, адже спільних дітей у нас з ним не було. Батько моє рішення розлучитися з чоловіком теж підтримав, коли дізнався, що той викинув.
— Ти правильно зробила, доню. Заслуговуєш кращого. Іди вперед, живи, ні про що не сумуй. Все налагодиться, утвориться. Зустрінеш ти ще гідного чоловіка, і онуків нам принесеш.
Я втомлено посміхалася батькові. Наші будинки стояли в сусідніх дворах, і мама з татом часто навідувалися до мене, а я відвідувала їх. У новій квартирі я облаштувалася швидко. Облаштувала там все на свій смак, докупила невеликий, але дуже зручний диванчик, новий холодильник. Гроші на нього теж дали батьки.
Я самотністю не тужила, я ним насолоджувалася. Швидко стерлася з пам’яті нав’язлива свекруха, півтора року заміжжя здавалися прикрим непорозумінням, яке, нарешті, закінчилося. Я завела цуценя, і кожен вечір ми з веселим галасливим Джеком гуляли в парку. Парк був красивим. Старі величезні дерева заспокоювали своїм шепотом, давали приємну густу тінь. Я із задоволенням ходила тут, дивлячись на опале восени листя і численні шишки, що сипалися зі старих ялин. Тепер не потрібно було готувати ситні різноманітні вечері, які так любив Михайло.
Все стало набагато простіше після розставання з чоловіком. Снідала я парою яєць і якимось знежиреним сирком або йогуртом, обідала і зовсім салатом, а на вечерю мені вистачало жмені бубликів з маком і солодкого чаю. Я схудла, ставши набагато менше їсти. Та ще й додала пробіжки вранці. Вони прояснювали розум, заспокоювали і відмінно бадьорили мене на весь майбутній день.
Заробляла я достатньо, щоб оплачувати комунальні послуги у квартирі. Без чоловіка стало набагато менше прання, а вдома завжди була ідеальна чистота. Михайло постійно смітив під час їжі, розкидав свої речі, і я терпіла це, хоча завжди любила порядок.
З Джеком мені не було сумно. Він спав поряд зі мною, кумедно розкинувшись на ковдрі, злегка смикаючи маленькими лапками уві сні. Пес швидко ріс, і ми разом ходили на курси дресирування, що відкрилися неподалік. Мій малюк уже вмів сидіти, знав команди «фу» та «поруч». Кмітливий щеня швидко навчився приносити мені домашні пухнасті капці та подавати голос, коли цього від нього вимагали. Кажуть, що мисливські собаки важче піддаються навчанню, ніж декоративні компаньйони. Але мій бігль виявився розумним хлопцем і засвоїв усе дуже швидко. Ми навіть їздили на виставку і привезли гарну медальку з кольоровими стрічками.
Вечорами я дивилася фільми та займалася рукоділлям. Повернулася до плетіння прикрас із бісеру. Спочатку робила їх лише для себе, а потім почала викладати фото своїх виробів у соціальну мережу. Яке ж було моє здивування, коли незнайомі люди стали хвалити мої роботи та захотіли придбати такі ж для себе.
Я з радістю виконала кілька замовлень на намиста та сережки, і поступово це переросло у непоганий додатковий дохід. Гроші ніколи не бувають зайвими, а ще приємніше, коли їх приносить улюблене хобі. Я плела із задоволенням, не шкодувала коштів на найкращий бісер та якісну фурнітуру для прикрас. Мама щиро хвалила мої роботи, навіть носила зроблений мною лаконічний, але дуже гарний браслет.
Михайло більше ніколи так і не з’явився у моєму житті. Напевно, затаїв образу. Мене це цілком влаштовувало. Я виросла з нашого шлюбу, як дитина щоліта виростає зі старих сандаликів. Настав час змін, і я змінилася, радіючи цим змінам. Я вірила, що обов’язково зустріну у майбутньому своє справжнє кохання, а поки ми ще шукаємо одне одного, я насолоджувалася тим, що маю.
Продовжувала бігати вранці, плела прикраси, багато гуляла та гралася з розумником Джеком, створювала затишок у своїй квартирі. Щастя, безперечно, знаходиться всередині нас самих – варто лише навчитися його бачити й відчувати. І я вчилася цьому, радіючи кожному новому дню та кожній ночі. Життя прекрасне, але таке коротке. Тому потрібно виходити з поганого фільму в кінотеатрі, не жити з людиною, яка не варта й мізинця твого, вміти поважати та обирати себе – за будь-яких обставин.
