Валерій був найстаршим сином у родині. У нього були молодші брат і сестра. Батько пішов із життя дуже рано, тож мати самотужки виховувала дітей. Валерій відчував відповідальність і став для них не лише братом, а й опорою. Ще з юності він працював, щоб підтримати родину.
З 16 років хлопець брався за будь-яку роботу, аби лише допомогти матері. Вона також працювала без упину, віддаючи всі сили сім’ї. Так минали роки. Молодші поступово ставали самостійними, проте Валерій усе одно віддавав зароблені гроші на спільні потреби. Він не жалівся, бо вважав це своїм обов’язком. Спільними зусиллями вони змогли назбирати стартовий капітал для молодшого брата, аби той відкрив власну справу.
Бізнес пішов угору, і в душі Валерій сподівався, що відтепер брат теж допомагатиме родині. Проте він продовжував працювати і відкладати майже всі гроші. Потім прийшла черга допомогти сестрі – вона вирішила вийти заміж, і Валерій вклався у весілля. Минуло ще кілька років, і довелося підтримати молодят із першим внеском на квартиру.
Увесь цей час Валерій відклав особисте життя на потім, чекаючи, коли молодші нарешті стануть на ноги. Однак усе сталося не так, як він очікував. Брат розширив свій бізнес і переїхав за кордон, згодом узагалі припинив виходити на зв’язок. Сестра народила двох дітей і теж рідко навідувалася.
У 35 років Валерій усвідомив, що допоміг облаштувати життя братові й сестрі, але так і не подбав про власне майбутнє. Коли він нарешті вирішив з’їхати від матері й почати жити для себе, сталося непоправне…
У мами стався інсульт. Саме тоді й почався найтемніший період у житті Валерія. Він розумів, що не може залишити її напризволяще, тому взяв на себе догляд. З часом її стан покращився, але самостійно жити вона вже не могла.
Рано чи пізно настає момент, коли діти мають подбати про своїх літніх батьків. Це важкий і сумний період життя, проте він здатний навчити нас багатьом речам.
Про матір лягла на Валерія важким тягарем. Він вже не міг працювати повний день, як раніше. Його життя перетворилося на нескінченний коловорот між роботою та доглядом за хворою мамою. Він намагався достукатися до брата й сестри, благав про допомогу. Але брат ігнорував дзвінки, а сестра відмовлялася, пояснюючи, що має маленьких дітей і зовсім не має часу. Так вони залишилися з цією бідою наодинці.
Незабаром у матері стався другий інсульт, що позбавив її можливості ходити. Валерій доглядав за нею шість довгих років. Він змирився з тим, що це його доля і що сенс його життя — допомагати родині. Але мама не хотіла залишати це просто так. Одного разу, повернувшись додому, Валерій застав у квартирі незнайому жінку. Виявилося, що це дочка сусідки, яка повернулася в місто після довгої відсутності.
Валерій і Олена швидко знайшли спільну мову. Вона була доброю та світлою жінкою. Коли між ними зав’язалися стосунки, Валерій одразу попередив, що не покине матір. Але Олена цього й не вимагала — вона все чудово розуміла. З часом вона навіть переїхала до нього і почала допомагати у догляді за матір’ю. Вона стала промінцем надії в сірому житті Валерія.
Проте попереду чекало нове випробування. Незабаром матері не стало. Вона раптово пішла з життя після чергового інсульту. Валерій дуже важко переживав цю втрату, адже був сильно прив’язаний до неї. Вибираючи мамі останній наряд, він натрапив у шафі на невеличкий згорток. Але був настільки пригнічений, що відклав його вбік, не наважуючись розбирати.
На похороні з’явилися і молодші брат із сестрою. Валерій зрадів, що вони хоча б прийшли попрощатися з матір’ю. Але спілкуватися з ними не хотів, адже за шість років її хвороби вони навіть не зателефонували, не провідали. Як з’ясувалося після похорону, їх турбувала не мати, а її трикімнатна квартира. Вони запропонували Валерію викупити їхні частки, натякнувши, що інакше звернуться до суду.
Валерій був пригнічений, адже знав, що змушений буде продати житло. У нього не було коштів, щоб виплатити їм їхні частки. Повернувшись додому, він згадав про згорток. Відкривши його, він побачив значну суму грошей і листа. Він розгорнув папір і почав читати.
У ньому мати зізнавалася, що він їй не рідний син. Колись, під час першої вагітності, вона втратила дитину. Разом із батьком вони вирішили усиновити немовля. Вона дякувала Валерію за те, що він залишився з нею і доглядав її, а також просила вибачення, що не змогла розповісти цю правду особисто.
До листа додавався заповіт. У ньому зазначалося, що накопичені кошти слід поділити між молодшими дітьми порівну. А квартира мала повністю перейти Валерію без можливості поділу майна. Валерій був вражений усім, що дізнався в один день. Олена, яка щойно зайшла до кімнати, побачила його бліде обличчя і стурбувалася.
Він розповів їй усе. Олена ніжно посміхнулася і сказала:
— Хіба має значення, що ви не рідні? Саме ти був для неї найближчим. І це найголовніше!
З появою заповіту ситуація змінилася. Валерій чесно розділив гроші між братом і сестрою. Вони залишилися незадоволеними, але поступилися. А Валерій нарешті почав будувати своє власне щасливе життя.
Життя — непередбачуване. Часом кровні зв’язки не мають значення. Як і в цій історії: рідні діти відвернулися від матері, яка жертвувала всім заради них. А поруч залишився прийомний син. Він був винагороджений за свою відданість — не лише квартирою, а й чудовою дружиною, яку йому підказала доля. Напевно, карма все ж існує.
