— Галя, ну куди ти прешся? Це не жіноча справа! Йди краще борщ вари, більше користі буде!
Четверо чоловіків, стоячи біля паркану, голосно сміялися, штовхаючи один одного то в плече, то в бік. Їм було весело спостерігати, як Галина розвантажує тюки з сіном. Але допомогти? Ні, це не їхня робота. А от посміятися — це завжди будь ласка.
— Уже вся сільська громада на тебе дивиться, і заміж тебе ніхто не візьме! Кому потрібна така, не те що у віці, так ще й працює за чотирьох? Це ж не жіноча справа!
Галина слухала ці слова, але намагалася не звертати уваги. Сперечатися було марно. Вона глибоко вдихнула, стоячи до них спиною, надула щоки, щоб не сказати зайвого, і продовжила скидати тюки додолу, аби потім затягнути їх під навіс.
— Так і будеш одна горбатитися? Воно тобі треба? Хочеш заміж, Галько, будь жінкою, а не мужиком у спідниці!
— Так, а ну геть звідси! — різко відрізала Галина, повертаючись до них і міцніше стискаючи вила.
— Та ладно тобі, Галь, ми жартуємо!
Чоловіки пішли геть, бурмочучи щось собі під ніс, що Галина поводиться з ними неввічливо. Стояти за парканом і коментувати — це їхня улюблена справа. А от допомогти — ні. Видно, це теж «не чоловіча справа».
Десь у далині завив автобус, що курсував до міста і назад. Галина з надією подивилася в бік дороги, але поки доньки видно не було. Вона так чекала Олю. Адже саме заради неї вона стільки працює!
З дитинства Оля мріяла стати лікарем. Лікувала всіх своїх ляльок, пластикових динозаврів, навіть мамі міряла температуру, коли та хворіла. Але ветеринаром бути не хотіла — її цікавила медицина, дитяча хірургія.
…Галина підхопила два важких тюки й потягнула їх під навіс. У голові крутилися думки, як би провчити тих чоловіків. Але толку з того не було.
— Мамо, я все ж приїхала! — вигукнула худенька дівчина, вчепившись руками за перекладину паркану.
Галина вибігла на двір, обійняла доньку й довго не відпускала. Стояли б так і далі, якби на небі раптово не прогримів грім.
— Я вже завтра поїду, мамо. Вирвалася лише на трохи. Ти не ображаєшся?
— Та ні, Олечко, заходь швидше, бо зараз дощ почнеться!
Вони зайшли до хати, і всі негаразди відійшли на другий план. Галина більше не думала про чоловіків за парканом. Все одно вони нічого не розуміють.
Коли Олі виповнилося п’ять, її батько вирішив, що хоче одружитися з міською красунею. Він почав шукати в Галинi недоліки й зрештою пішов. Галина більше заміж не вийшла. Вона заробляла на репетиторів, хороших учителів для Олі, а коли та вступила до медичного, гроші потекли до міста рікою.
Та Галя ні копійки не шкодувала для доньки. Краще себе обмежить, але для Олі зробить усе. Бо якщо її життя склалося так, то хоч доньці вона допоможе здійснити мрію.
Наступного дня Оля поїхала, плачучи, дякувала матері й обіцяла, що після навчання буде допомагати їй сама.
А Галина тим часом поспішила на роботу, а потім — підробляти у місцевого фермера, де чистила свинарники. Важкої роботи вона не боялася.
— Галя, ну не жіноча це справа — у чужому свинарнику бруд місити! Чому ти хапаєшся за будь-яку роботу? Невже ніякої хитрості жіночої немає, щоб чоловіка собі знайти? — запитав Антон Павлович, спершись на перекладину й витрусивши бруд із взуття прямо на те місце, де Галина щойно прибирала.
— Хто ж за таку бабу заміж піде? Сиділа б удома, готувала, а не працювала сама!
— Знаєш що, Палыч?!
Антон вирівнявся, не чекаючи, що Галя відповість.
— Якщо жіноча справа — готувати вдома, то чоловіча яка? Дивитися, як баба горбатиться, і сміятися?
— Галь, та я не про це…
— А я саме це я і маю на увазі! Ваше чоловіче діло — це створити родину, а потім втекти до молодої, сховавши хвіст між ногами? Чи чоловіче діло — стояти й сміятися з втомленої жінки, замість того щоб допомогти? Або це чоловіче діло — знущатися з нещасної жінки, яка працює за чотирьох, щоб забезпечити свою доньку?! Я все життя в бруді, а ось дочці не дозволю так жити!
— Галь…
— Іди геть звідси! Якщо ні — зараз я візьму повну лопату і висиплю тобі на голову так, що ти не відмиєшся!
Антон Павлович постояв і, пом’явшись, усміхнувся, намагаючись зробити це невпевнено. Потім він повільно пішов геть, періодично обертаючись, бо зрозумів, що жарт Галина не оцінила.
Галина ж, не даючи сльозам текти по щоках, швидко витерла їх і відразу ж почала працювати, адже за сльози їй ніхто не заплатить.
Через кілька днів на роботі в Галі почали ходити чутки, що начальство шукає співробітників для підвищення. Ну що, Галя тепер буде сидіти склавши руки? Вона вже двадцять років працює на цьому заводі.
Зібравшись з силами, жінка пройшла до кабінету начальника і прямо йому сказала, що хоче потрапити до тих, кого підвищать. Але начальник, подивившись на неї зверху вниз, з усмішкою хмикнув, і було зрозуміло, що підвищення вона не отримає.
— Галь, я підвищуватиму чоловіків. Їм треба кормити родину, їм це важливіше.
— А мені, виходить, свою родину годувати не треба?
— Ти хороша спеціалістка…
— Два роки тому я збиралася піти на інший завод! Мене запрошували, і зарплату обіцяли вдвічі вищу. Але я залишилася, бо ви тут майже плакали, щоб я не йшла. Мені обіцяли підвищення! А тепер, виходить, тільки чоловікам?! А чому ваші чоловіки? Вони тільки на перекури бігають?! Я двадцять років працюю тут! Двадцять років! Ось так, директору шановному… Лише або я отримую підвищення, або до побачення, таке неуваження я терпіти не буду!
Галина різко розвернулася і вийшла. Їй стало соромно, що вона поставила ультиматум начальнику, але було так боляче від того, що не отримала підвищення, хоч вона працює тут довше за всіх цих чоловіків, ще при іншому начальнику працювала на вищій посаді! Та вона б навіть могла збільшити продуктивність на заводі, і кількість прогулів зменшила б! Галя була в цьому впевнена!
Вона навіть поїде до губернатора, якщо треба, добиватися фінансування для заводу! Якщо б був хоча б один шанс, вона б усе виправила!
Директор заводу задумався: справді, Галя мала рацію. Вона працює тут більше за всіх, її показники чудові, ніколи не підвела. Подумав і вирішив, що він справді зробив помилку. І вже наступного дня підписав наказ, і Галі дали підвищення.
Справи на заводі пішла вгору. Галина часто їздила до міста, до губернатора, і їй вдалося вибити нові доїльні апарати, а також субсидії на допомогу. І атмосфера на підприємстві справді змінилася, навіть у їдальні з’явилися нововведення. Галя невтомно працювала, і з новою зарплатою більше не доводилося мішати чужий навоз.
На заводі ж ніхто навіть не звернув уваги, що Галі підвищили. Жінки її підтримали, а чоловіки просто робили свою роботу, мовчки виконуючи вказівки. Можливо, спочатку і бурчали, але незабаром все стихло.
Пройшли роки, і Галя отримала ще вищу посаду на заводі. Тепер вони їздили на ярмарки, везли сільськогосподарську продукцію, а про них почали писати в новинах. Галина була задоволена новою роллю, адже тепер у неї з’явилися можливості не тільки для розвитку заводу, але й для покращення життя в рідній селі.
Її донька продовжувала навчання, прагнучи реалізувати свою мрію. А сама Галя через кілька років після останнього підвищення вийшла заміж за директора заводу. Йому сподобалася її рішучість, сила волі і характер. І більше ніхто не сказав Галі, що її діяльність не є жіночою. Чоловіки, які сміялися з неї раніше, так і не вибачилися, тільки поводилися так, наче нічого й не сталося. Ось такі справи…
