— Мішо, ти пам’ятаєш, що в суботу у нас річниця? 10 років сімейного життя, навіть не віриться! Здається, ніби тільки вчора весілля було. Не встигнемо й оком моргнути, як і 20 років промайнуть.
Міша усміхнувся й обійняв дружину. Його Вірочка за ці роки стала ще гарнішою. Двоє дітей, син і донька, дім — повна чаша. Що ще потрібно для щастя? Дім збудували, машина хороша, залишилося тільки у відпустку на море з’їздити.
— Ой, Мішо, щось мені недобре, піду приляжу…
— Звісно, моя хороша, іди відпочинь.
Наступного дня Віра на роботу не пішла, почувалася дуже слабкою. Лікаря викликати не стала: «Нічого, відлежуся, і все буде, як нове».
Увечері Міша з тривогою дивився на дружину й думав, що з нею сталося. Здавалося, що вона не перевтомлювалася, то чому раптом занедужала? Через два дні ситуація не змінилася, і Міша викликав лікаря додому.
— Усе гаразд із вашою дружиною, жодних проблем не бачу. Здайте аналізи, можливо, вони щось покажуть.
Аналізи виявилися ідеальними. Але Вірі ставало все гірше. Обійшли кількох лікарів, але всі лише розводили руками: Віра була абсолютно здорова. Порадили змінити клімат і поспостерігати.
— Вірочко, а давай я відвезу тебе до мами в село? Там чисте повітря, парне молоко, рідні простори. Я сам із дітьми впораюся, а ти відпочинеш. Якраз у тебе відпустка підходить.
Віра з радістю погодилася. Вона давно не була в рідному селі й скучила за мамою. Усю дорогу Віра проспала. Мама зустріла доньку із зятем гарячими пирогами й парним молоком.
— Ой, доню, та на тобі обличчя немає… Виглядаєш кепсько… Ну, нічого, відпочинеш тут, і все мине!
Віра розвішувала свої речі в шафі.
— Та хоч би так, мамо. Сама не розумію, що зі мною. Лікарі кажуть, що здорова, а я з кожним днем ніби тану… Ой, а де моя весільна сукня? Вона ж завжди тут висіла.
— Доню, я повинна тобі щось сказати… Твою сукню я віддала сусідам, їм потрібно було. У Людки Горлової донька, Настасія. Така дівчина була гарна й здорова. Збиралася заміж за Петька, вони ще зі школи кохали одне одного. І перед самим весіллям занедужала, не могли зрозуміти, що з нею. Весілля не відбулося, нареченої не стало. Жених і її батьки були в розпачі.
Вони почали шукати сукню для неї, у труну. Вона ж дівчина була, їй весільну сукню треба було. Кинулися в місто, а там магазин закритий, купити ніде. Ну, я й запропонувала їм твою весільну… Ну, а що, вона лежить у мене в шафі, припадає пилом 10 років. Викинути шкода таку красу, а тут наче людей виручила. Вони так дякували мені…
— Мамо, ну як ти могла, не запитавши мене, так вчинити! Мені дівчину шкода, звісно, але я не дозволила б віддавати сукню!
— Пробач, доню…
— Бабусю Машо, потрібна ваша порада..
Донька у мене захворіла, лікарі тільки руками розводять — за їхніми словами, вона цілком здорова. А я тут згадала, що її весільну сукню віддала доньці Люсі Горлової, Насті. У тій сукні її поховали. І ось думаю, чи не пов’язано це якось. Допоможи, може, знаєш щось про це?
— Семенівно, ну ти дала! Ні в якому разі не можна було віддавати весільну сукню твоєї доньки. Вона має енергетику господині, а ти її в труну… Тепер донька твоя в небезпеці. Треба терміново це виправляти, інакше… Все може закінчитися дуже погано. Вона може зачахнути, як і Настя.
— Ой, що ж я наробила! Бабусю Машо, рідненька, допоможи!
— Хай твоя донька ходить до церкви і замовить Сорокоуст за Настею. І на могилу нехай сходить, попросить її, щоб не забирала її сили та здоров’я. Думаю, це має допомогти. І ще: хай вона повінчається з чоловіком у новій весільній сукні, а потім нікому її не віддавайте.
— Вірочко, доню, потрібно зробити так, як сказала бабуся Маша. А раптом це допоможе?
— Добре, мамо. Завтра ж піду до церкви й до Насті. І ти зі мною, бо я ще слабка.
У церкві тріщали свічки, лунали голоси хору. Віра поставила свічки за упокій Насті й за своє здоров’я, замовила службу, яку мали читати 40 днів.
Потім вони разом із мамою вирушили на кладовище. Віра купила великий букет білих троянд.
— Мамо, постій тут, я сама хочу…
Віра довго щось говорила на могилі дівчини, поставила квіти у вазу, і вони пішли додому.
З кожним днем Вірі ставало дедалі краще. Через 40 днів вона повністю одужала. З чоловіком вони повінчалися в найближчій церкві, купивши гарну весільну сукню. У цій же сукні вони відзначили й срібне весілля.
